Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

Наприклад, Рожнятівським районним судом Івано-Франківської області у кримінальній справі № 1-102/2009 від 3 вересня 2009 року щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, передбаченого ст. ст. 263 ч. 1, 15, 263 ч. 1 КК України, у вироку встановлено: «оцінюючи та аналізуючи детально досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що дії підсудного слід кваліфікувати за ст. 263 ч. 1 КК України, оскільки він носив та зберігав вогнепальну зброю без передбаченого законом дозволу, а також вчинив замах на збут вогнепальної зброї без передбаченого законом дозволу»[459]. Однак у жодній частині вироку немає вказівки на те, що положеннями певного закону передбачена обов'язковість отримання дозволу для вогнепальної зброї.

2. Окремі суди у вироках у кримінальних справах щодо порушення статей КК України із бланкетною диспозицією не розкривають суті допущеного порушення. Наприклад, Старосамбірський районний суд Львівської області у кримінальній справі № 1-75/2009 від 28 грудня 2009 р. щодо обвинувачення особи у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у вироку зазначає: «Своїми діями С. порушив вимоги: пунктів 1.1; 1.2, 1.3, абзац 1 п. 1.4, підпункт «б» п. 2.1, підпункт «в» п. 2.8, пунктів 11.2, 12.1, 12.2, 12.3, 12.4, підпункт «б» п. 12.9, пункт 13.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094»[460], проте суть порушень не розкрив.

Відтак вважаємо за необхідне сформулювати та охарактеризувати правила системного тлумачення кримінального закону з огляду на зазначені їх види, визначити особливості їх застосування.

Маємо зауважити, що хоча нами і обґрунтовується необхідність письмового закріплення відповідних правил системного тлумачення кримінального закону, проте низка правозастосувачів, використовуючи відповідні прийоми та правила, не поєднують їх використання із системним тлумаченням.

Наприклад, під час опитування окремої категорії правозастосувачів (слідчих працівників міліції) було встановлено, що вони використовують під час тлумачення приписів кримінального закону його окремі системоутворюючі зв'язки (зв'язки між приписами Загальної та Особливої частин КК України) та системні зв'язки (зв'язки окремих приписів Особливої частини КК України з іншими нормативно-правовими актами законодавства), однак не вказують, що використовують системне тлумачення а отже, не розуміють змісту системного тлумачення.

Враховуючи окреслене, правозастосувачі потребуватимуть роз'яснення окремої термінології та особливостей використання запропонованих у дослідженні правил тлумачення кримінального закону.

Правило: під час системного тлумачення кримінального закону у разі існування системоутворюючих і системних зв'язків у приписі кримінального закону насамперед слід враховувати його системоутворюючі зв'язки.

Це правило активно використовується під час правозастосування. Наприклад, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» у частині першій вказується на необхідність врахування норми КК України; положення статей Особливої частини КК, якими передбачено додаткові ознаки спеціальних видів таких груп чи організацій[461].

Крім цього, з огляду на таку послідовність викладу, вказану у Постанові, можна зробити висновок про вказівку на пріоритетність застосування положень Загальної частини.

Проте, якщо норму кримінального закону неможливо витлумачити лише за допомогою системоутворюючих зв'язків, ті ж постанови Пленуму Верховного Суду спрямовують до інших нормативно-правових актів. Наприклад, у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» звернено увагу суддів на необхідність використання зв'язку кримінального закону із Кодексом України про адміністративні правопорушення, а саме із статтями 173, 173-1, 174, 178, 179, 181, 181-1, 182, 183 та інші схожі спрямування.

Маємо зауважити, що загалом науковцями та правозастосувачами правильно використовуються системоутворюючі зв'язки норм кримінального закону. Однак деякі зауваження виникають стосовно зв'язків із назвою статті кримінального закону, оскільки періодично під час формулювання кримінального закону законодавець не передбачав необхідності врахування зв'язку норми кримінального закону із назвою статті, де вона розміщена. Звичайно, назва статті кримінального закону має лише інформативну функцію, проте і цю функцію завдяки законодавцю вона не може виконувати належно. Зокрема ст. 156 КК України називається «Розбещення неповнолітніх». Вважаємо, що у цій статті мало б йтися про вчинення певного діяння, потерпілими від якого мали бути хоча б дві особи у віці від 14 до 18 років. Однак уже в першій частині цієї статті частково йдеться про малолітню особу (причому про одну, а не двох чи більше, як зазначено в назві статті). Аналізуючи законодавство, видається, що поняття терміна «неповнолітній» не охоплює поняття терміна «малолітній», адже неповнолітньою є особа від 14 до 18 років, а малолітньою — до досягнення нею 14 років[462].

Враховуючи зміст диспозиції статті та її зв'язок із назвою статті, слід було б зауважити, що кваліфікувати за частиною першою цієї статті можна було б лише вчинення розпусних дій щодо особи у віці від 14 до 16 років. У другій же частині вказаної статті взагалі йдеться лише про малолітню особу.

Вважаємо, що таку назву статті законодавець обрав без урахування зв'язків кримінального закону із ст. 6