Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

Таке зауваження можна обґрунтовувати не лише до вказаної статті. Незрозумілою видається позиція законодавця, коли в частині статей КК України з їх назви розуміємо, що дії можуть бути одноактні або вчинені щодо однієї особи, а інші вже передбачають чисельність, наприклад, ст. 147 «Захоплення заручників», ст. 150 «Експлуатація дітей», ст. 164 «Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей», ст. 171 «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», ст. 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків», ст. 194-1 «Умисне пошкодження об'єктів електроенергетики» та інші. Хоча, на перший погляд, зазначене більше становить проблему лінгвістики, проте це вказує на порушення зв'язків між диспозицією та назвою статті, що може викликати суперечності у разі застосування системного тлумачення кримінального закону.

Так можна охарактеризувати і зв'язок назви розділу із статтями, що в ньому знаходяться. Відтак вже неодноразово науковці звертають увагу законодавця на необхідність зміни назви ІІІ розділу КК України «Злочини проти волі, честі та гідності особи» у зв'язку із відмовою від статей у попередньому КК із відповідним об'єктом посягання.

Крім цього, варті уваги і висловлювання щодо необхідності зміни назви розділу ХVІ «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'язку» на «Злочини у сфері комп'ютерної інформації»[463].

Правило: під час системного тлумачення кримінального закону слід використовувати системоутворюючі зв'язки з урахуванням їх сили.

Використання цього правила ґрунтується на тому, що системоутворюючий зв'язок між Загальною та Особливою частинами КК України має бути безпосереднім, жодна норма однієї з частин кодексу не має суперечити чи ставити під сумнів положення іншої частини. Цей висновок зумовлений тим, що кодекс — це звід кримінальних законів, які, звичайно, пройшли процес кодифікації. Як відомо, під час кодифікації закони, які їй піддаються, набувають змін. Ці зміни можуть стосуватися не тільки зовнішнього вигляду викладу певних положень, але й змісту. Видається, якщо виникають суперечності між ухваленими доповненнями до КК України та вже наявним чинним текстом, то тим же законом мають вноситися зміни до КК, щоб їх усунути. Так має бути в ідеалі, але яскравий приклад наводить В. Навроцький щодо того, що терміни Загальної частини не використовуються в тому ж значенні і в Особливій частині. Наприклад, у ч. 4 ст. 28 КК України передбачено, що злочин визнається вчиненим злочинною організацією… члени якої за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів. — про злочини говориться у множині. Із окремих статей Особливої частини КК розуміємо, що злочинні організації певних видів можуть створюватися і для вчинення одного злочину. Відтак у ч. 1 ст. 255 КК України йдеться про створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину.; ст. 257 КК — про організацію озброєної банди з метою нападу., участь у такій банді чи вчинюваному нею нападі[464]. Позиція Пленуму Верховного Суду України у цьому випадку викликає сумніви щодо дотримання правил системного тлумачення кримінального закону, адже у п. 17 своєї Постанови № 13 від 23 грудня 2005 року «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» зазначено: «бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної довготривалої підготовки».

Отже, найперше необхідно встановити всі системоутворюючі зв'язки припису кримінального закону. Наприклад, для диспозиції статті Загальної частини кримінального закону характерними є зв'язки між її частинами, із назвою статті, із назвою інституту (розділу) Загальної частини. Саме згідно з такою послідовністю використання системоутворюючих зв'язків статті кримінального закону слід діяти насамперед під час її системного тлумачення.

Відтак, якщо виникає необхідність застосування ст. 69-1 КК України «Призначення покарання за наявності обставин, що пом'якшують покарання», то сама диспозиція статті спрямовує до ст. 66, яка є у тому ж розділі Загальної частини і дає роз'яснення того, що саме можна вважати обставинами, які пом'якшують покарання. Отже, маємо тлумачення терміна ст. 69-1 КК України на основі положень диспозиції статті 66 КК України.

У разі потреби після використання для тлумачення приписів Загальної частини системоутворюючих зв'язків у Загальній частині необхідно використати для тлумачення її приписів системоутворюючі зв'язки із положеннями Особливої частини КК України.

Наприклад, диспозиція статті Загальної частини кримінального закону може перебувати у зв'язку із диспозицією статті Особливої частини, із санкцією статті Особливої частини, із приміткою до статті Особливої частини кримінального закону.

Якщо говорити про зв'язок диспозиції статті Загальної частини та санкції статті Особливої частини кримінального закону, то М. Хавронюк зауважує на те, що лише на дванадцять видів покарань санкції статей Особливої частини КК України передбачають сотні варіантів застосування у різних поєднаннях і пропорціях, водночас передбачено: кілька десятків варіантів застосування штрафу; шість варіантів громадських робіт; три варіанти виправних робіт; три варіанти арешту; сім варіантів обмеження волі; тридцять дев'ять варіантів позбавлення волі[465].

Такий зв'язок може виявлятись і в іншому вигляді, а саме через колізії, які можуть виникнути між диспозицією статті Загальної частини та санкцією статті Особливої частини КК України. Відтак С. Шапченко зауважує на суперечності, що виникають між положеннями ч. 2 ст. 59 та ч. 3 ст. 289 КК України, а