Читати книгу - "Системне тлумачення кримінального закону"

— ч. 2 ст. 59 КК України передбачає, що конфіскація майна встановлюється за «тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини»;

— в ч. 3 ст. 289 КК України конфіскація майна передбачена як обов'язкове додаткове покарання за незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за особливо обтяжуючих обставин. Водночас відповідно до ч. 1 ст. 289 КК України таке заволодіння може бути вчинене з будь-якою, зокрема й некорисливою, метою[466].

Виникають і інші аналогічні колізії диспозиції ст. 59 КК України із санкціями окремих статей Особливої частини, зокрема ч. 11 ст. 158, ч. 1 ст. 176, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 203-1, ч. 2 ст. 216, ч. 1 ст. 332, ст. 334, ч. 1 ст. 361 та інших.

Можемо зауважити, що такі злочини можуть бути вчинені з корисливою і з хуліганською метою, тому виникає потреба її встановлення під час притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Крім цього, у ч. 1 та ч. 2 ст. 305 КК передбачено «конфіскацію наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, що були предметом контрабанди». Однак законодавчо не обґрунтовано, як можна конфіскувати, наприклад, аналоги наркотичних засобів або їх прекурсори, якщо вони відповідно до ст. 1 Закону України від 15 лютого 1995 р. «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» заборонені до обігу на території України[467] і не можуть перебувати у законній власності особи, яка вчинила діяння, передбачене ст. 305 КК України.

Таку конфіскацію здійснити неможливо, оскільки згідно з ч. 1 ст. 59 КК України «конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого». Чому законодавець зауважив на обов'язкову конфіскацію цього предмета контрабанди незрозуміло, оскільки як речовий доказ у кримінальній справі він обов'язково буде вилучений і стосовно нього буде ухвалене рішення суддею під час винесення вироку особі, яка вчинила цей злочин.

Правило: використовуючи системоутворюючі зв'язки у системному тлумаченні кримінального закону, необхідно враховувати те, що зазвичай термін може мати легальне тлумачення у тому місці, де він вперше вживається.

Загалом у чинному кримінальному законі та інших нормативно-правових актах законодавець згідно з правилами законодавчої техніки та логіки здійснює аутентичне (легальне) тлумачення терміна (поняття) у тому місці, де він перший раз його вживає. Тобто, якщо у цій статті немає визначення терміна, то необхідно його шукати у попередньому тексті кодексу, а не у його продовженні. Хоча і в цьому не можна бути цілком переконаним, адже визначення терміна «службова особа» ще донедавна було закріплено законодавцем лише у примітці до ст. 364 КК України, тоді як до цього він вживається у значній частині статей, а саме у ст. 127, 132, 147, 149, 157, 158, 158-1, 159 КК України та інших. Вдалим рішення законодавця було виправити цю технічну помилку, закріпивши визначення терміна «службова особа» у Загальній частині КК України, оскільки цей термін є загальновживаним для кримінального закону і має бути визначений саме в Загальній частині КК.

Позиції науковців з цього приводу неоднозначні. Наприклад, Л. Брич висловилась негативно щодо спроби законодавця доповнити статтю Загальної частини КК України поняттям службової особи. Як вона зауважує, таке доповнення є порушенням принципу системності закону. Л. Брич зазначає, що службова особа — один з кількох, відомих КК, спеціальних суб'єктів злочину, а розкривати у статті Загальної частини КК, яка дає родове поняття, ознаки лише одного з різновидів такого родового поняття нелогічно[468].

Не можемо цілком погодитись із такою позицією науковця. Справді, закріплення лише однієї дефініції замало для КК України, проте треба із чогось починати; якщо законодавець не вносить до КК України відповідного термінологічного розділу, то не зайвим було б принаймні доповнення дефініціями в такий спосіб. Загалом таку тенденцію можна було б охарактеризувати як позитивну.

Правило: під час системного способу тлумачення кримінального закону у разі використання безпосередніх чи опосередкованих системних зв'язків кримінального закону слід враховувати юридичну силу нормативно-правових актів, які можуть стати підставою для тлумачення і насамперед використовувати безпосередні зв'язки.

Зокрема, розглядаючи зв'язки норми кримінального закону, яка є у ч. 2 ст. 84 КК України, можна встановити, що взаємопов'язана з такими нормативно-правовими актами: Перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, який міститься у Положенні про лікарсько-трудову комісію, затвердженому наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6 від 18 січня 2000 р.; Наказ МВС № 256 від 13 травня 1992 року «Про порядок представлення в суди матеріалів про звільнення від дальшого відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»; Закон України від 5 липня 2001 р. «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз».

Із цих трьох нормативно-правових актів, як відомо, найвищою юридичною силою володіє закон, проте він не пов'язаний із нормою безпосередньо, що потребує тлумачення, а лише опосередковано. Це означає, що найперше для тлумачення слід застосувати положення, що містяться в Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання. (Положення про лікарсько-трудову комісію, затверджене наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6 від 18 січня 2000 р.), а тоді вже положення Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз».

Важливою та необхідною умовою виконання цього правила є встановлення всіх зв'язків норми кримінального