Читати книгу - "Останнє літо"

— Ще там, у Сталінграді, в останній день.

— З-розуміло.

Вони йшли мовчки кілька кроків, та раптом Гурський став, наче його спинило щось невидиме.

— Коли ви сказали про о-останній д-день, я п-подумав про тих, хто з-загине в о-останній д-день війни. Оч-чевидно, родичі жалітимуть їх б-більше, ніж усіх ін-інших. Наче в о-останній д-день війни цього м-могло не статися. Хоч насправді саме т-тому, що це о-останній день в-війни, в цей день мають з-загинути і о-останні кілька сот т-тисяч людей. А те, що війна неодмінно матиме о-останній день, зап-плановано обома сторонами з її п-першого дня. Річ лише в тому, к-коли й де він буде.

— Ну і як, по-вашому, коли чи хоча б де?

— Логіка подій о-останнього часу підказує, що в Берліні, якщо тільки нас не вип-передять наші с-союзники, що н-небажано, виходячи з п-післявоєнних міркувань.

— Післявоєнні міркування! — осміхнувся Синцов. — Чи не рано про них?

— Ч-чому рано? Коли п-післявоєнні м-міркування виникають п-після війни, то вже п-пізио. Вони п-повинні виникати під час війни і виз-значати собою т-тривалість п-пау-зи між двома війнами, цією і н-наступною. А ті міркування, щ-що виникають уже п-після цієї війни, п-перед н-наступною, н-називатимуться вже не п-післявоєнними, а п-передвоєнними мірк-куваннями. На ж-жаль, з історичного погляду це саме т-так.

— Ану вас к чорту з вашим історичним поглядом!

— З-згоден. Але к-куди його п-подіти? Коли він і-існує і ні в з-зуб ногою? Як сказав Маяковський з і-іншого Ппприводу. Втопити його в горілці, чи що? На жаль, не м-можу, нашіть п-після літра на д-двох. Історія взагалі річ для веселощів мало об-бладнана, як зазначив т-той же Маяковський. Кажу вам це з с-сумом, як історик за п-покликанням.

Синцов згадав, як Гурський, коли вони зустрілися, сказав про свою незакінчену середню освіту, і пожартував:

— Хоч і з незакінченою середньою?

— Ц-цілком правильно. Освічена л-людиіна тим і вирізняється з-поміж н-неосівічених, що все-таки вважає свою освіту н-незакінченою. Х-хіба не так?

Синцов нічого на це не відповів, він думав, що різні люди, по-різному намагаються показати свою перевагу над тобою: один квапиться показати, що опускається до тебе з висоти свого службового становища, а другий із шкури лізе, щоб втовкмачити тобі, який він розумний!

І найчастіше це буває від їхніх власних незгод з життям: один нездатний робити те, що йому доручили, а другому не дають того робити, на що він вважає себе здатним.

Мудрування Гурського не розгнівило його, і він навіть з якимось жалем дивився на цього надто розумного рудого чоловіка.

— Чого на мене д-дивитесь? — з якоюсь тваринною вразливістю стрепенувся Гурський під його поглядом.

— Розумна ви людина.

— Уявіть собі, інколи н-навіть сам за с-собою це п-помічаю, — всміхнувся Гурський. «Сам ти помічаєш, — подумав Синцов. — Та інші, мабуть, не завжди поспішають помітити».

Вони ввійшли до ресторану й сіли в кутку за столик, на якому лежав папірець— «зайнято».

— Н-не люблю слова «з-аайнято», є в ньому якась н-несправедливість. — Гурський перевернув папірець і покликав некрасиву й немолоду офіціантку: — Д-діночко, б-будь ласкава, д-дай нам п-півлітра і я-якусь з-закусочку на т-твій розсуд. І п-попроси на к-кухні в Колі дві соляночки на ск-коворідці.

Немолода й некрасива жінка всміхнулася, поставила на стіл попільничку й пішла.

— Часто буваєте тут? — спитав Сипцов.

— Як д-дозволяє бюд-джет. Н-не дуже. Але приплачую до рахунку, щоб не заб-бували. А т-то люди забувають, — сказав Гурський і зразу ж спитав: — Ваш замп-політ полку коли загинув?

— Теж в останній день під Сталінградом.

— А я-як?

— Звичайно, як люди гинуть. А за хвилину після того — тиша. Взагалі все скінчилося. Мабуть, ваша правда, що найдужче вболіватимуть за тими, хто загинув у останній день.

— Коли відверто, м-можете мені не вірити, але мені ще т-тоді здалося, що він не житець на цьому с-світі.

— Чому?

— Надто п-пряма людина. К-коли людина іде зигзагом, у неї не так часто к-кулі влучають. З-звісно, в ш-ширшому розумінні с-слова…

Офіціантка принесла горілку й хліб, Гурський налив чарки і, не чекаючи, поки принесуть закуску, відламав скоринку хліба, густо намазав її гірчицею й посолив.

— Раджу з-зробити те ж саме. Б-будьте здорові.

Він вихилив чарку, не підождавши Синцова.

— Нашу от-татейку п-про той день, коли ми б-були там у вас, ч-читали?

— Читав, — сказав Синцов.

— Б-більш-м-менш близько до істини? — спитав Гурський.

Синцову не хотілося відповідати на його запитання, і Гурський це помітив.

— Д-давайте без в-віражів, виходьте на п-пряму.

Синцов сказав, що, звичайно, коли прочитали про себе кореспонденцію в газеті, та ще в «Красной звезде», відчули себе іменинниками. Але бій, мабуть, взагалі нелегко описати близько до істини. Коли б у гущі бою раптом з’явилась якась невразлива людина, здатна спокійно спостерігати все, що діється довкола неї, напевне, лише вона могла б написати потім усе близько до істини. А коли згадуєш себе, яким ти був і що робив у бою, то сам собі не віриш: невже це все так і було з тобою?

— Дур-рниці, — сказав Гурський. — Ваша н-невразлива людина н-ие зрозуміє в бою нічогісінько. Щоб з-зрозуміти щось, с-саме й треба бути бодай т-трошки вразливим. А к-кореспондейція паша, в-ви правильно сказали, в-вийшла н-нижче за середню: м-мій останній досвід к-колективної творчості з вашим п-приятелем Люсіним.

Синцов відчув: Гурський жде, щоб він спитав про Люсіна. Але розпитувати про Люсіна бажання не було. Коли живий — нехай живе. А коли вбили — земля йому пером.

— Т-товариш Люсін тепер в-велика людина — н-начальник відділу, — так і не діждавшись запитання, з тією ж усмішкою сказав Гурський. — Ще р-рік-п-півтора війни — і стане п-полковником і заступником ред-дактора. «А дідько з ним, нехай хоч редактором стане, нехай хоч у якій завгодно газеті стане і редактором, і генералом, і