Читати книгу - "Чінгісхан"

У дорозі до них приєднались інші монгольські й союзні загони, так що в Алак-нойона зібралося близько вісімдесяти тисяч воїнів. Вони підійшли до міста Ходжент, яке омивається швидкою і багатоводною рікою Сейхуном. Мешканці міста покладали свої надії на неприступність старовинних високих стін і відмовились здатися.

Начальником військ міста недавно було призначено Тимур-Меліка, обізнаного у військових справах, відомого сміливістю, впертістю і прямотою. Він встиг спорудити високу фортецю на острові посеред Сейхуну, в тому місці, де ріка розходиться на дві протоки, і склав там запаси зброї і їжі.

Коли прибули монголи і пригнали захоплених полонених, то під ударами канчуків і мечів мусульмани подерлися штурмувати стіни Ходжента. Жителі його, не бажаючи битися з братами свого народу, вирішили припинити захист.

Тимур-Мелік з тисячею відважних джигітів переплив річку, захопив усі судна і закріпився на острові. А жителі Ходжента вислали до монголів знатних людей з благанням про пощаду і відчинили ворота. Монголи вдерлися і враз розграбували місто.

Монголи обстрілювали фортецю на острові з метальних машин, але каміння і стріли до укріплень не долітали. Тоді монголи вигнали з Ходжента всіх юнаків і, приєднавши до них полонених з Банакета й інших селищ, зібрали на обох берегах річки близько п’ятдесяти тисяч чоловік. Поділивши їх на десятки і сотні, монголи ганяли їх за гри фарсахи[100] до найближчої гори і примушували таскати звідти каміння, щоб загородити річку греблею.

Тимур-Мелік тим часом приготував дванадцять плотів, закритих зверху для захисту від вогню мокрими повстинами з глиною. По боках були залишені прорізи для стрільби. Щодня на світанку він посилав у кожний бік річки по шість плотів, і воїни його одчайдушно билися з монголами, а монгольські стріли з горючою сумішшю їхнім плотам не шкодили.

Ночами Тимур-Мелік організовував вилазки, зненацька нападав на сонних монголів, так що монгольське військо постійно перебувало у тривозі.

Китайські інженери, що супроводжували монголів, спорудили нові, потужніші далекобійні машини. Катапульти, що викидали каміння, і великі стріли почали завдавати сильних втрат воїнам Тимур-Меліка. Побачивши, що справи його стають безнадійними, Тимур— Мелік темної ночі приготував сімдесят суден і плотів, склав на них пожитки і посадив воїнів. Раптом на всіх суднах запалали багаття і факели, і вогняним потоком вони понеслися вниз по річці, підхоплені її бурхливою течією.

Монгольське військо погналося за ними по обох берегах. Тимур-Мелік скеровував човни і плоти туди, де показувались монголи. Стрільбою з луків він одганяв їх і гнав судна далі. Припливши до Бенакета і одним ударом перервавши ланцюг, який монголи протягнули через ріку, судна і плоти понеслися далі.

Побоюючись, що на річці є ще сильніші перешкоди, Тимур-Мелік, помітивши поблизу Бар-Халигкента великі табуни, причалив до берега, посадив воїнів на коней і поскакав у степ; монголи його переслідували. Воїнам Тимур-Меліка доводилося спинятись, битись, відганяти монголів і потім знову пробиватися вперед.

Ніхто не хотів здаватися, і тільки небагато хто врятувався, прослизнувши вночі між монгольськими таборами. Тимур-Мелік залишився з кількома воїнами, але все ще відбивався і прямував усе далі в степ, покладаючись на міць свого коня.

Коли останні супутники Тимур-Меліка були забиті, а в сагайдаку його залишилося всього три стріли, за ним гналося вже тільки троє монголів. Стрілою він влучив в око одному монголові і кинувся на решту. Ті повернули коней і поскакали геть.

Тимур-Мелік з двома стрілами у сагайдаку дістався до криниці в пісках, де стояли туркмени з загону Кара— Кончара. Вони дали свіжого коня, і на ньому Тимур-Мелік доїхав до Хорезму, де знову зайнявся готуванням до дальшої війни з Чінгісханом.

Цей проклятий народ їздить так швидко, що ніхто не повірить, якщо сам не побачить.

У той час, коли в Отрарі курилися руїни спалених будівель і впертий Інальчик-хан, засівши в фортечній цитаделі, завзято відбивався од монголів, які видиралися на стіни, Чінгісхан, розгорнувши дев’ятихвостий білий прапор, наказав своїм загонам бути готовими до виступу.

Чінгісхан викликав синів і головних воєначальників. Усі сиділи колом на великій повстині. Кожний уже одержав наказ, в який бік і на яке місто йому вирушати, але ніхто не наважувався спитати у грізного владики, в який бік помчить його білий прапор.

— За моєї відсутності, — сказав Чінгісхан, — військо очолюватиме обережний Бугуруджі-нойон. Передові загони поведе стрімливий у наскоках Джебе-нойон і досвідчений у засадах Субудай. Не смійте на полях топтати хліб, а то нічим буде годувати наших коней. Ми зустрінемо шаха Мухаммеда на рівнині між Бухарою і Самаркандом. Ми нападемо на нього з трьох боків. Знищивши головне військо хорезм-шаха, я стану повелителем усіх мусульманських країн.

Випивши кумису і хлюпнувши його в жертву духові — заступникові воїнів Сульде, що пробуває в білому прапорі, Чінгісхан сів на коня, і військо рушило в похід. Одні загони пішли вздовж ріки Сейхун вверх по течії, інші вниз, а Чінгісхан караванними стежками заглибився у піски Кзилкумів.

Удень лютневе сонце сліпуче сяяло і пригрівало, вночі калюжі замерзали і тверділа звивиста по глинистих такирах