Читати книгу - "Чорний лабіринт"

Дайн прилип до неї масними, хтивими очима. Метрдотель провів їх до вільного столика біля самої естради. Підіслав кельнера. Дайн замовив коньяк і лимони. Хорст згадав, що минулого дня нічого не їв од ранку.

— Омара і глінтвейн, — сказав він кельнерові.

— Замовляй, Хорсті, тобі ще не час думати про свою талію, — усміхнувся Дайн, не зводячи очей з танцівниці. Брунатні груди жінки звабно коливалися в непевному світлі прожекторів.

— Не зівай, Хорсті, вона дивиться на тебе, — перегнувшись через стіл, зашепотів Дайн.

Хорст глянув на її кам'яне обличчя, застиглі очі і подумав, що їй, мабуть, не дуже приємно відчувати на собі липкі, сповнені брудної похоті погляди. Хорстові стало жаль цієї стрункої жінки, тіло якої могло б надихнути майстра на створення мармурової поеми про жіночу красу. Мабуть, з таких жінок греки ліпили своїх богинь. Світло прожекторів поволі згасало. Мелодія розтанула під склепінням залу. В невидимому оркестрі наростав тривожний барабанний дроб. Жінка повернулася до залу, потім враз вигнула тіло, неначе вражена в серце тим диким звуком, і скинула з стегон легку пов'язку. Руки її поволі поповзли вздовж тіла і несподівано злетіли до неба не то з благанням, не то з прокльоном. Світло прожекторів вже ледве окреслювало витончені форми тіла, а жінка все стояла напружена, мов струна, ніби благаючи небо громом і блискавками вразити чорну пащеку залу, в якій по-вовчому палали очі. Світло погасло. Зал потонув у чорній безвісті і несподівано вибухнув оплесками. Коли світло спалахнуло знову, на естраді вже стояв дебелий, грубо розмальований чолов'яга і дурикувато скалив зуби. Починалася клоунада, проте за столиками все ще смакували попередній номер.

— Ех, шляк би його трафив, файна любаска, — промовив Дайн-Рябчук.

Хорст не зрозумів його останніх слів, проте здогадався, кого той має на увазі, бо, правду кажучи, і сам думав про ту жінку.

— То хто тобі боронить? — посміхнувся він Дайнові.

— Не та у мене талія, Хорсті, — сумно відповів Стефан.

З пляшками на срібній таці, артистично лавіруючи між столиками, до них підплив кельнер. Змахнув серветкою піт з пляшки коньяку, висмикнув корок, наповнив чарки.

— Вип'ємо, Хорсті. Перша чарка за фортуну!

Дайн двома пальцями взяв кришталеву чарку. На ній бурштиново засвітився вензель казино.

— Так везе не часто. Мені особисто ніколи не щастило в грі. Та й у житті не дуже. Тиняюсь по світу, як бездомний пес. — Дайн скривив товсті вологі губи. — За тебе, щоб ти завжди був улюбленцем тієї легковажної богині!

Хорст підняв чарку і несподівано різким рухом знову поставив її на стіл.

— Що з тобою?

Хорст не відповів. Очі його дивилися кудись повз Дайна. Той оглянувся і побачив Шульце, який ішов за метрдотелем до сусіднього столика.

— Хелло! Геро! Сідай з нами.

Шульце сказав щось метрдотелеві і підійшов до них.

— Рекомендую, Геро фон Шульце Геверніц — мій шеф і давній друг. Хорст Торнау — мій родич.

— Не так голосно, Стенлі, твій родич значиться в готелі, як Доменіко Бенедетті.

Хорст відчув, як у нього спалахнули вуха. Шульце потис йому руку і сів до стола.

— Ми піднімаємо першу чарку за фортуну. Приєднуєшся?

— За неї варто випити, — Шульце посміхнувся і глянув на Хорста крижаними очима.

Торнау з усіх сил намагався витримати його погляд, проте очі самі собою опускалися долу.

— А що це ви самі, без дами?

Хорст не відповів на запитання Шульце.

— Про яку даму мова? — поцікавився Дайн.

— О, я бачу, він нічого тобі не сказав. Сьогодні він одружився.

— Що? Хорсті, це правда? Чого ж ти мовчиш? А хто вона?

— Гізела фон Глевіц, — багатозначно промовив Шульце, наливаючи собі коньяк.

— Гізела? — здивовано запитав Дайн. — А де ж вона? Я б хотів її бачити.

— Вона погано себе почуває.

— Вони вже встигли полаятись, — підморгнув Дайну Шульце і розсміявся, задоволений з того, що його обізнаність украй приголомшила Хорста.

— Не бачу нічого смішного, — різко кинув Хорст.

Його починали дратувати і манера, і тон, які обрав Шульце в розмові з ним.

— Не дивуйся, Стефане, цей пан уже четверту добу ходить за мною мов тінь. Не знаю тільки, чим я так сподобався йому?

Хорст узяв чарку і осушив її до дна. Потім довго смакував шматочок лимона і, нарешті, звів очі на Шульце. Їх погляди зустрілися, проте на цей раз Хорст не відвів очей. «Якого чорта я маю боятися його? Тепер ясно, що він не з гестапо, а більше мені боятися нічого».

— Помиляєтесь, — спокійно промовив Шульце. — Я стежу за вами з того часу, як у «Фелькішер беобахтер» уперше з'явилося повідомлення про ваш арешт.

У Хорста обірвалося серце і полетіло кудись у чорну безодню страху. «Що йому від мене потрібно? Він, мабуть, знає все від мого народження і вже, напевне, може сказати, коли настане мій смертний час». Хорст хвилювався надміру, проте не відводив очей, і це сподобалося Шульце.

— Не ображайтесь на мене. Ми маємо до вас цілком діловий інтерес, — сказав Шульце, натискаючи на останні слова.

— Хто це ми? — запитав Хорст.

— Про це потім. А тепер давайте вип'ємо за наше знайомство. Вважайте, що вам удруге всміхнулася фортуна. Ми ваші щирі друзі. Правда, Стенлі, він не пожалкує? Адже кожен із нас вартий більше того, що він виграв сьогодні в рулетку.

— Це так, Хорсті. Геро справді тягне десь