Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Дорогами Маклая 📚 - Українською

Читати книгу - "Дорогами Маклая"

292
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дорогами Маклая" автора Олександр Семенович Іванченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 136
Перейти на сторінку:
н з усякого становища задоволена, отже, якщо в мене поганий, не милий мені чоловік, я однаково повинна лишитися з ним», або: «Жінки мають бути задоволені своїм поганим, а як дехто з них гадає, нестерпним становищем».

Усе це випливає з цієї фрази.

Хоча Ви мене особисто й мої погляди мало знаєте, все-тики дивно, як Ви не примітили, що ця фраза «усе мені байдуже» є цілковитою протилежністю моїй вдачі. Це мені все байдуже?! Це я всім задоволений?!

Ви кажете далі: «Забудьте на якусь мить, що Ви пишете жінці, може, це змусить Вас не бути таким байдужим». Я можу лише сказати на це, що Ви мене зовсім не знаєте. Я завжди відчуваю більшу симпатію до бідних і тих, хто перебуває в поганих політичних та соціальних умовах; у мене більше симпатії до бідних і безправних, ніж до багатих і повноправних. У питанні стосунків між чоловіками і жінками в чоловікові я вбачаю багатого й повноправного, а в жінці —бідну й безправну.

Усе Вами написане Ви могли адресувати комусь іншому (хто інакше дивиться на речі), але. не мені.

Далі: я пишу тоді, коли хочу щось сказати або сповістити, і пишу те, що мені треба, а не «пустопорожні фрази».

На «пустопорожні фрази» він не має часу, а для жінок і поготів. Хоча він і співчуває їх соціальному становищу, — , зараз вони його зовсім не цікавлять. Він весь — у майбутній революції.

Та ось минув рік, Маклай успішно склав екзамени одразу за два факультети: філософський і юридичний — і раптом… з Гейдельбергом пориває. Ми бачимо його вже в Лейпцігу на медичному факультеті. А ще через рік — в Ієні, де він вивчає порівняльну анатомію і зоологію.

Які були пристрасті, і ось усе згасло. Що ж сталося? Чому Маклай, який писав матері, що в Гейдельберзі він розпочав навчання й тут хоче його завершити, раптом змінює університет? А як же недавні польські друзі, де Миклашевський?

Сам Валентин Валентинович Миклашевський у своїх пізніших спогадах нічого не пояснює. Торкаючись цього періоду Маклаєвого життя, він говорить лише про те, що в 1865 році він вийшов з усіх польських організацій і політикою більше не займався. Що призвело до цього, ми можемо тільки здогадуватись. Певно, Маклай, розібравшись у політичних концепціях польських емігрантів, зрозумів, що з ними йому не по дорозі. Настроєний істинно революційно, він мріяв про справжню соціальну революцію інтернаціонального характеру. А польська еміграція, яка зробила Гейдельберг своїм політичним центром, прикриваючись революційними фразами, обстоювала, по суті, лише відділення Польщі від Росії без будь-яких подальших перетворень. Причому польські ватажки в Гейдельберзі відкрито виступали за збереження в майбутній незалежній Польщі кріпацтва, тобто вони прагнули свободи тільки для себе, а польському народові свідомо готували рабство. Зрозуміло, що Маклай із його світосприйманням лишатися і лавах таких «революціонерів» не міг. І не бажав, очевидно, більше з ними спілкуватися, тому й подався у Лейпціг, хоча медичний факультет був і в Гейдельберзі.

Тут, у Лейпцігу, у нього нікого нема. Маклай самотній і так захоплений навчанням, що за один рік встигає про йти повний курс медичного факультету. І зразу ж пер їздить в Ієну, де починає опановувати порівняльну анатомію і зоологію.

Про те, як він там жив, хотів докладно довідатися його французький біограф Габріель Моно. З цією метою він після смерті Маклая звернувся з листами до його колишніх ієнських друзів та знайомих. І ось що відповів Моно один них — швейцарський професор Герман Фоль, з яким Миклухо-Маклай мандрував на Канарські острови:

«Ви помиляєтеся, вважаючи мене щиросердим приятелем пана Миклухо-Маклая. Мені це, безперечно, приємно чути, проте істина вимагає признатися, що до щиросердих стосунків між нами було далеко. Наскільки я можу судині, в Ієні у нього був тільки один друг — молодий російський князь Олександр, Мещерський, що, незважаючи на і ній княжий титул, страшенно бідував, та ще, може, Лев Мечников, з яким вони стрічалися рідко, але дуже сердечно.

З Маклаєм в Ієні ми часто бачилися в клініці професора Геккеля, обмінювалися всілякими враженнями, потім (після нашої спільної подорожі на Канарські острови) він двічі а чи тричі гостював у мене в Женеві. Я бачив його бідування й кілька разів позичав йому гроші, та все це не виходило за межі звичайного товаришування. Хоча й не зовсім звичайного. Я не знаю, що мене вабило в ньому, нічого спільного в наших інтересах і характерах ніхто б не знайшов. На відміну від мене він був самозаглиблено мовчазний, сторонився жінок, хоча ієнські дівиці не давали йому спокою; не прикладався до вина і з великою огидою щодня випивав літр молока[43].

Серед студентів Ієнського університету він був особою примітною і, на мій погляд, одною з найерудованіших. Маючи феноменальну пам'ять і палко прагнучи знань, він. чумів у Гейдельберзі за рік скласти екзамени за два факультети, філософський і юридичний, потім у Лейпцігу, також через рік, став завершеним лікарем і приїхав до нас и Ієну, маючи намір учитися знову ж таки на двох факультетах одразу. За два роки він і порівняльною анатомією тп зоологією оволодів на рівні магістра кожної з названих наук і міг одержати кафедру, та на всі умовляння відповідав затято «ні».

Як я вже згадував, жіноцтва він уникав, але ось одна деталь, що вразила всю нашу клініку. У нас помирала від саркоми дев'ятнадцятирічна дівчина, яка перед смертю, очевидно, закохалася в Маклая і, плачучи, просила, щоб він, коли вона помре, зробив з її черепа абажур для настільної лампи. Заспокоюючи нещасну, він пообіцяв виконати її дике прохання. Та жоден з нас, хто чув цю обіцянку, і не подумав сприйняти її всерйоз. Яке ж, одначе, було наше здивування, коли ми довідалися, що свого слова він дотримав!

Взагалі я не майстер розповідати й боюся,

1 ... 54 55 56 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дорогами Маклая», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дорогами Маклая"