Читати книгу - "Амністія для Хакера"

— Твою ж мать…

— Ви що, знущаєтеся, шановний? — ледве стримуючись, запитав Сердюк.

— Не я, шановний, — він знущається, — в тон йому відповів Карпович.

— Коли ми зловимо цього поца, я сам битиму його ногами, — сказав Можейко, спльовуючи на підлогу просто у комп’ютерній.

— Шеф бачив? — старанно приховуючи емоції, запитав Кобища.

— Ще ні, — відповів Карпович.

— Як це могло статися? — нарешті зірвався слідчий. — Ти ж доводив тут, що він баран? Повний тупак? Як тоді він зробив таке, що ти мало не тиждень шукав?

— По-перше, він швидко вчиться, — виправдовувався Карпович. — А по-друге, залізти сюди й написати це набагато легше, ніж потім знайти… Якщо, звичайно, вміти. Тут сотня пасвордів! Спробуйте облазити всі ці печери!

— А швидше це також зробив Маліцький, — припустив Кобища, заспокоюючись.

— Н-н-н… навряд чи…

— Чому це раптом? Маліцький міг зробити дискету ще раніше. Я чув, він був непоганим спецом. А потім Хакер прибрав його, — наполягав Кобища.

— Не в тому річ, — повагавшись знову, заперечив Карпович. — Фахівець, швидше за все, написав би це інакшим способом, тобто так, як простіше, як раціональніше. Ніхто не робив би цього «по-китайськи», образно кажучи, задом наперед. А він зробив і доклав купу зайвих зусиль, бо не знав, як правильно, як швидше. Зробив, очевидно, коли дійшов до цього сам, як зумів.

— Чорти б його забрали, розпротуди його мать… Тебе послухати, то він за тиждень-два дійсно хакером стане?!

— Ну, хакером — не хакером… — спокійно резюмував Карпович, — а в машині освоюється непогано.

— Шефа сам повідомлятимеш, — кинув Кобища, прямуючи до дверей, — адже це твоя ділянка роботи.

Наталя стояла у ванній, відкрутивши кран на повну і підставивши обидві руки під струмінь теплої води. Вона притулилась коліньми до краю ванни, трохи нахилилась і завмерла насолоджуючись.

Двері не були зачинені, тому Борис легко штовхнув їх і побачив цю картину.

— Подобається?

— Ага… — просто відповіла вона, не обертаючись, і додала: — Я найбільше люблю тепло. Мені варто лише трохи змерзнути, як починаються неприємності — кашлі, шмаркання…

— Як же ти рятувалася на базарі?

— А як тут врятуєшся? Понадягаю все, що тільки можливо, стаю як колобок і ледве лізу… Але все одно не помагає.

Усе це вона говорила, не змінюючи пози. Оця його маленька господиня, яка кілька днів тому врятувала його від смерті. А вчора, коли вони вже збиралися виходити з флігеля, ходила з півгодини з ганчіркою, обтираючи всі поверхні, де могли залишитися відбитки пальців. Ні, з нею не занудьгуєш. Попри всю свою тендітність, Наталя була зараз начальником його служби безпеки.

— Ну, тепер відігрієшся, — сказав Борис. — Надворі погода осіння, та й за календарем уже час. Так що насолоджуйся.

Він підійшов ближче і легенько взяв її за стан там, де стикувалися лише тоненькі блузка та спідниця. Власне дихання відразу почастішало.

— A-а… що це означає? — після секундної паузи запитала вона.

— Пробач, якщо тобі не подобається, я відійду…

— Ну-у… — завагалася вона, — я б не сказала, що зовсім не подобається, просто…

— Що — просто?

— Просто я злякалася, що ви знову візьметеся за свої штучки…

— Які це штучки? — не зрозумів Борис.

— Садистські. Ви ж у нас жорстокий садист… Чоловіків ще трохи жалієте — просто дірявите зі своєї страшної «пушки», а от жінок доводите до напівбожевільного стану і кидаєте мучитися на цілу ніч… Ви мусите над кимось знущатися… Он навіть розумну машину вже домучуєте… У мене, між іншим, до ранку потім живіт болів. Не знала, куди подітися…

Він не знайшов, що відповісти, а Наталя, яку підстьобнуло його розгублене мовчання, не намагаючись звільнитися і граючись із водою, вела далі:

— То що, вирішили ще раз повторити цю забаву?

— Ні, — нарешті отямився Борис. — Сьогодні я б не відмовився і від справжнього сексу, якщо ти ще не передумала, звичайно…

Добре, що вона стояла до нього спиною. Його поступово охоплювала знайома гаряча хвиля. Схотілося нахилитися і торкнутися обличчям її волосся. Але, ніби відчувши це, Наталя миттєво обернулася. Її очі широко розплющились, а обличчя висловлювало — він не зрозумів — удаваний чи справжній подив.

— Що?! Секс? Напевно, ви таки купили ту річ?

— Купив… — червоніючи, відповів Борис.

Зовсім близько гарненьке личко буквально пашіло емоціями.

— І як? — запитала вона. — Грошей вистачило?

Наталя з убивчою безпосередністю дивилася йому просто в очі.

— Вистачило, — відповів Борис, розуміючи, що час, напевно, відпустити її та вийти геть, поки ще не пізно.

— А дорого? — продовжувала вона. — Скільки коштує?

— Копійки… — намагаючись демонструвати повну недбалість, сказав Борис.

— А що, ви завжди на собі економите? — не вгавала Наталя. — Я чула, що є й дорогі…

Вона стояла майже впритул до нього, опустивши руки і дивлячись йому в обличчя, на диво дзвінко та впевнено вимовляючи слова:

— Але, я гадаю, вам личитиме будь-який. Хіба ні? Ну, ви ж продемонструєте мені обновку? Вам будь-що до лиця…

Борис розвернувся і вийшов із ванної, відчуваючи, що образа душить його зсередини, дивуючись болючості цього відчуття. У грудях пекло, муляло й перехоплювало подих. І невідомо що заважало усвідомити справжню причину цього.

Зайшовши до кімнати, Борис причинив за собою двері й механічно почав витягати з сумки комп’ютер. Апарат не хотів витягатися, чіпляючись за краї сумки, частини його розташовувалися на столі вкрай незручно. Штекери не відразу потрапляли у гнізда. Він продовжував робити це повільно та вперто і нарешті ввімкнув машину.

М’яке, ледь відчутне, але об’ємне гудіння комп’ютера, здавалося, якось заспокоювало, вгамовувало болючі емоції, але про якусь роботу не могло бути