Читати книгу - "Червоний князь, Тімоті Снайдер"

індустрію Австрії. Щоб виразити своє невдоволення забороною нацистської партії в Австрії, фюрер зобов’язав усіх німців, які прагнули мандрувати до Австрії, сплачувати податок у тисячу марок. Тепер замість того, щоб зупинятися в Австрії, німецькі туристи через Бреннерський перевал в Альпах мандрували до Італії. Щоб компенсувати втрату німецького туризму, австрійські дипломати мусили подвоїти свої зусилля щодо приваблювання відвідувачів з інших європейських країн. Відтак Васербек дуже зрадів, почувши, що княгиня Бурбон-Парма мала приятельку, графиню де Ріва, яка прагнула розгорнути за Австрію «велику пропагандистську акцію». Чи погодився би прес-аташе прийняти графиню в місії? Звісно, погодився б[248].

Графиня де Ріва справила яскраве перше враження. Була в капелюшку і мала на обличчі багато макіяжу. У швидкому темпі вона говорила про своє прагнення покращити образ Австрії у Франції. Стверджувала, що має численних друзів серед австрійських аристократів і бажає їхній країні процвітання. Так, вона була дуже добре знайома з нещасливим ерцгерцогом Вільгельмом і висловила розчарування з того приводу, що австрійські дипломати нічого не вдіяли, аби допомогти йому під час розслідування та суду. Внаслідок цієї бездіяльности, вела далі графиня, бідолашна мадемуазель Куйба була змушена пожертвувати собою заради свого коханого Вільгельма, і тепер була цілковито знищена.

Мабуть, відчуваючи, що Васербек навряд чи підтримав би таку версію подій, графиня поспішила оголосити свою пропозицію. Вона сказала, що була доброю приятелькою французького журналіста Мішеля Жорж-Мішеля. Разом із ним вона хотіла б приїхати до Австрії за офіційної підтримки дипломатичних служб країни. Тут Жорж-Мішель писатиме прихильні статті в пресі, а також видасть одну-дві пропагандистські книжки, щоб заохотити французів податися їхніми слідами. Вона запропонувала привести до місії Жорж-Мішеля, і прес-аташе погодився. Васербек провів її до дверей.

У присутності графині Васербекові було складно зберегти ясне мислення. Тепер у нього була нагода все обдумати. Відколи навколо Вільгельма вибухнув скандал, який став справжнісінькою медійною катастрофою для Австрії, за якою Васербек спостерігав у своїх офіційних повноваженнях, — він мав Полєтт Куйбу за безсоромну ошуканку. Він був здивований тим, що така світська дама як графиня де Ріва була з нею знайома, та ще й захищала її.

Підозри його підтвердилися під час наступної зустрічі. Жорж-Мішель назвався автором вісімдесятьох чи дев’яноста книжок і згадав, що Муссоліні нагородив його за те, що він заохотив французьких туристів відвідувати Італію. Він стверджував, що особисті зв’язки з міжнародною фірмою Wagons-Lits звільняли його від витрат на квитки на потяги. Графиня додала, що Жорж-Мішель був такий багатий, що не було жодної потреби обговорювати фінансову винагороду за його пропагандистські зусилля. На думку Васербека, то був дуже дивний спосіб порушити питання грошей — і дуже дивний спосіб його відкинути.

Тоді знову постала тема Вільгельма, так наче їй годі було опиратися. Журналіст і графиня сказали, що прагнуть агітувати за реставрацію Габсбурґів у Австрії. Вони висловили жаль із того приводу, що справа Вільгельма так нашкодила гідним монархістським починанням. Від австрійського дипломата ця політична тема вимагала делікатности. Австрія 1935 року справді стала значно гостиннішою до Габсбургів, а декілька з них навіть повернулися туди, хоча, як правило, з менш яскравих причин, ніж Вільгельм. Того вересня австрійський канцлер провів таємну зустріч із Отто фон Габсбургом, претендентом на трон. Та офіційної політики щодо реставрації, як у слушний момент пояснив Васербек, країна не мала.

Графиня спробувала досягти компромісу на легкій ноті. Вона сказала, що від місії їй та Жорж-Мішелю потрібне тільки запрошення до Австрії. Васербек відповів, що Австрія їх радо прийме, але надання запрошень у таких випадках не практикується. Йому у вічі кинулася певна неприємна річ — прагнення де Ріва ототожнювати Австрію з габсбурзькою реставрацією, а реставрацію — з Вільгельмом. Це знову нагадало йому про справу Вільгельма, у якій вороги ерцгерцога намагалися довести, що австрійська держава підтримувала його починання. Оскільки графиня не припиняла згадувати Вільгельма й повторювати, що хоче супроводжувати Жорж-Мішеля у подорожі до Відня, він відчув, що справжня її мета полягала в тому, щоб зустрітися з ерцгерцогом. Чого б це?

Тоді у якусь мить Васербек усе зрозумів. Жінка, що стояла перед ним, жінка, що її він уже вдруге вітав як графиню де Ріва, була насправді ніким іншим як самою Полєтт Куйбою, лише замаскованою. Поза сумнівом, саме вона здійснила перший телефонний дзвінок, у якому представилась як княгиня Бурбон-Парма. Він розпрощався з двома своїми відвідувачами, а тоді став вичікувати.

Через декілька днів до Васербека в австрійську місію з’явився збентежений Мішель Жорж-Мішель. Відвідувач мав жахливий вигляд. Відбувалося щось дивне. Йому в різні години дня й ночі телефонували особи, які стверджували, що представляють австрійську місію. Голосів було декілька, і вони не були схожі на дипломатів. Жорж-Мішель запитав у Васербека, чи він знав, ким насправді була графиня де Ріва. Коли Васербек відповів на це запитання ствердно і сказав, що графиня була маскою, за якою ховалася Полєтт Куйба, Жорж-Мішель хотів знати, чому той його не попередив. Васербек правдиво відповів, що вважав Жорж-Мішеля змовником Полєтт. Жорж-Мішель захищався, кажучи, що сам лише недавно усвідомив правду. За його словами, детективне аґенство надало йому докази того, що Куйба вже якийсь час видавала себе за графиню де Ріва. Вона пообіцяла йому сто тисяч франків за те, щоб він звернувся з клопотанням до посольства і відвідав Австрію. Тоді він додав, що Куйба наполягала, щоб у подорожі їх супроводжував Василь Панейко, який, за її словами, мав усі потрібні для них у Австрії зв’язки.

Пазл склався. Панейко, звісно, був колишнім політичним радником Вільгельма, який, імовірно зоркестрував цілий скандал 1934–1935 років. Він поширив чутки про гомосексуальність Вільгельма; після цього Вільгельм, забуваючи своє виховання, називав Панейка «дурником». Скидалося на те, що тепер, навесні 1936 року, Панейко та Куйба хотіли податися за Вільгельмом до Відня — бажано з австрійськими грошима й австрійським запрошенням, — щоб завдати ще більшої шкоди йому і монархістській справі загалом. Австрійська преса не надрукувала ані слова про паризькі клопоти Вільгельма. Панейко і Полєтт привезли би скандал до нього і, безперечно, привернули б до справи увагу австрійців[249].

Полєтт ще й додала особливий штрих, коли представилася спершу (телефоном) як людина з роду Бурбон-Парма, родичка Зіти, а потім особисто як представниця французької аристократії. Якби її задум спрацював, то вона спромоглася б на символічну помсту: цісаревій, яку вона, поза сумнівом, вважала іншою жінкою Вільгельма, а також французьким журналістам, які висміювали її класове