Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

«Нік!» - не особливо сподіваючись, покликала брата.

Нехай Трей і попереджав, що під час вибору не зможе мені допомогти, так як ментальний зв'язок блокується, але чули ж ми один одного крізь світи?

Знову стягнула штани, розглядаючи вже тривалу подвійну ранку. Припухлість зійшла нанівець, не залишивши й сліду. Отрута, якщо вона була, вже напевно розбіглася по тілу.

«Трей!» - знову повторила я поклик, обурюючись через свою неспроможність.

Що навіть попрощатися не дадуть з єдиною рідною людиною? А в житті тільки все стало налагоджуватися. Остання думка викликала гострий приступ жалю до себе і нехай здаватися та вмирати я не збиралася, але крамольна думка - «все тлін і краще не тіпатися» все ж відвідала мою голову, вносячи сум'яття, а потім так само стрімко її покинула, скотившись сльозинкою по щоці . Мені ніколи! Ось пройду цей злощасний вибір і буду страждати. Навіть поскиглю у брата на плечі, зводячи його з розуму своєю істерикою.

Щось волохате торкнулося щоки, стираючи сльозинку. Сіпнулася від несподіванки, відчувши дотик верткого язика. Він що? Вирішив і за щоку мене вкусити? Одного мого смертовбивства йому мало?

«Тихіше ти, невгамовна! - втомлено гримнув на мене хтось в моїй голові. - Не помреш ти! Жодна отрута тепер тебе не вб'є! Так, і взагалі, як можна вбити обраницю фенікса?»

«Фенікса?» - оторопіло повторила я, згадуючи казки про вогненних птахів, що воскрешають з полум'я.

«Фенікса! - впевнено повторив цей членистоногий, нарешті, залишаючи моє плече і перебираючись на фоліант. - Ну, чого стоїш? Пішли! Нам ще пташку цю шалену шукати!»

«Не командуй, комаха!» - огризнулася, сердячись на себе за виявлену слабкість. Все ж не пристало Ізабеллі Фетисовій ревіти та панікувати, коли треба діяти. Не цього навчав мене тато.

«Я не комаха!» - обурився павук, поки я піднімала фоліант і вибирала напрямок.

«А хто?».

«Той, кого ти уявила, - я навіть завмерла на місці від несподіванки. - Чому тебе взагалі вчили, нетяма? Урміуси – втілення страхів ».

В голові разом промайнули всі коли-небудь бачені жахливики, а з огляду на те, що іноді заснути я могла тільки під них, дивилася їх багато. Проте монстрів ніколи не боялася, люди мене лякали значно більше. І ось, як виявилося, така помісь павука зі скорпіоном. Усміхнулася, згадавши свій другий страх - летючих лисиць, і з відкритим ротом спостерігала, як на моїх очах відбувається перетворення. Коли ж на мене подивилися два круглих ока в оточенні світло-коричневих очок на загостреній собачій мордочці з закругленими вушками, присвиснула від захоплення і здивування:

«Круть!»

«Я можу літати!» - захоплено вигукнув урміус, змахуючи своїми чорними шкірястими крилами та піднімаючи пил з кам'яної підлоги.

Тепер урміус був розміром з фоліант, а розмах чорних шкірястих крил перевищував його рази в чотири, досягаючи метра. Не дивно, що крилани так налякали мене в дитинстві. Побачиш таке створення, що пікірує на тебе в п'ятирічному віці, ще не так злякаєшся. Нехай навіть воно і у вольєрі зоопарку.

«У такому вигляді він мені подобається більше», - змушена була визнати я, чухаючи за пухнастим вушком крилана, який спікірував мені на плече. Все ж до страху перед павуком додавалася гидливість, а цей звір був досить симпатичний. Хоча і досить важкий.

На мою думку крилан смішно пирхнув і тут же змінився, повертаючи собі форму павука.

 «Подобається їй, як же! Дрібний якийсь. Був би хлопець, так я б на щось путнє був схожий, а так ... », - розчаровано протягнув крилан, окидаючи себе поглядом.

«Слухай, якщо ти втілюєш мій страх, то, як принци зрозуміли, що ти урміус?»

«У нас таких тварюк, як ти уявила, не водиться. Це ж треба було таке придумати», - невдоволено оглядаючи своє тільце, пробурмотів урміус.

«Це ти ще «чужого» не бачив та інших вигаданих страшилок. Так, і не я це придумала, такі хвостаті павучки водилися в давнину. А я маленькою допитлива була, ось і читала все, що не попадя. Особливо захоплювалася палеонтологією», - чомусь почала виправдовуватися я.

«Мовчи вже!» - невдоволено буркнув павук, а у мене в голові наполегливо майнула думка про те, що я повинна була винести з випробування річ, а не це говоряче членистоноге і, якщо я ненавмисно приплесну його цим фоліантом, то за річ він цілком зійде.

«Так, що з принцами?»

«А що з ними? Мало того, що дівчина, так ще й недолуга ... Як ти взагалі в Корвернок потрапила? Невже, заборону на навчання жінок зняли? Або ти, тому така недолуга, що тебе нічому не вчили? Так, і навіщо взагалі вас вчити, якщо ви повинні вдома сидіти і спадкоємців народжувати?».

«Ще один шовініст знайшовся на мою голову. Слухай, а давай, я тебе втрачу? Зроблю вигляд, що в тій кімнаті з дверима ніякої речі не знайшла».

«Я тобі втрачу! Я що даремно чекав тебе стільки років?» - ображено пробурмотів павук.

«Так навіщо чекав? Принців ж тьма тьмуща. Щороку Вибір проходить. Вибрав би собі кого-небудь».

«Будь-хто не підійде. Магія у них не смачна, - якось приречено зізнався урміус: - Фонить страхом або слабкістю».