Читати книгу - "Зграя, Лаванда Різ"

Ми не повинні піднімати шум та залишати слідів. Для простих людей ми звичайнісінька парочка. Він та Вона. Такі несхожі і в той же час одне ціле.

- Може, представлятимемось братом і сестрою? - спробувала я заговорити з ним після того нещасливого поцілунку.

Після того як ми чемно попрощалися з нашими рятівниками, ми залишилися наданими самим собі посеред галасливої ​​та багатолюдної  вулиці.

- Хто взагалі подорожує з сестрою!? - обурився Ерік. Останні хвилин сорок він перебував не в найкращому настрої. - Дивись уважно на всі боки, Ніколь. Вони можуть шастати в радіусі аварії яхти. Я поки що не відчуваю жодного нашого родича, але те що пропущу я - можеш помітити ти. Візьми мене за руку!

- А чому ти сам не візьмеш мене за руку? - Цим питанням я все ж таки змусила його подивитися на мене. Правда його погляд виявився люто-викривальним, немов я зробила страшний злочин і він готовий за це мене спопелити.

- Я не на тебе злюся, - відповів він моїм думкам, мотнувши головою. – Просто незвично сумніватися в собі. Не хочу втратити контроль. Це ... там у човні ... в перший раз у житті мені стало так ...

Ерік не закінчив свою думку, але він знав, що я розумію його як ніхто інший. Він хотів, щоб я взяла його за руку, і я більше не стала з ним сперечатися. І клянусь, він відчув полегшення, коли я вчепилася у  його долоню.

- У нас немає документів і нам вкрай необхідно вибратися з цих райських островів, - лаконічна констатація. Я чомусь дивилася на нього так, ніби навіть не сумнівалася, що він знає, як вирішити цю проблему.

- Ну що ж, принцесо, наші пригоди починаються, - хто б мені раніше сказав, що я буду рада його усмішці. - Змусимо альянс ганятися за власним хвостом. Ти щось там говорила про маскуючий засобі? Але спочатку ми поїмо!

Запах їжі доноситься від усюди, але Ерік цілеспрямовано тягне мене в певне місце. Судячи з усього - час близько до обіду і заклад виявився битком набитий  переважно туристами. Уявлення не маю, чим ми будемо розплачуватися за їжу, але цей зухвалий альфа вже примудрився зайняти два останніх вільних місця.

- Що завгодно, тільки не рибу, - переглядаючи меню, Ерік «слухає» весь зал.

- А я буду сумувати за твоїм кухаварінням, - з якоюсь ностальгією виривається у мене і в цей момент, нічого не кажучи, Ерік уважно подивився мені в очі. Дивно і складно спілкуватися з собі подібним, коли не приховати ні почуттів, ні думок, поруч з ним навіть від самої себе не сховатися.

- Я не боюся, - качаю головою, - Просто я так втомилася кочувати, я всього лише хотіла знайти своє місце і бути щасливою, а тепер я розумію, що доведеться сьорбнути ще чимало горя ...

- Не смій так думати! - включив менторську інтонацію Ерік. – Так, проблеми будуть, але у кого їх немає. Ми з тобою тому й об'єдналися, щоб не сьорбати та не налажати. Все буде добре, Нікі.

Захотілося попросити його повторити. Як будь-яка інша жінка я дуже чутлива до інтонацій, а як альфа - чуйно вловлюю коливання навіть її напівтонів. Моє ім'я можна вимовляти по всякому, з різною інтонацією. 

І ось раптом Ерік вимовляє моє ім'я не так, як вимовляв до цього, інакше. Хоча особисто він не надав цьому значення і навіть не помітив, як його голос м'яко перекотив ці два склади мого імені. Але це вийшло так ... зворушливо.

- Авжеж, адже тепер ми є одне в одного, - уїдливо додаю я, давлячись слиною, від поставленої переді мною тарілки рису з овочами.

- Доїдай і почекай мене тут, - Ерік впорався зі своєю порцією набагато раніше за мене. - Я на хвилиночку.

Хвилиночка розтягнулася на цілих п'ятнадцять, я підмахнула все до останньої крихти, і тільки-но я почала роздратовано озиратися - він з'явився, весь такий рішучий, виділяючись серед інших, піднімаючи мене під лікоть з місця.

- Вже час рушати. Увечері у нас будуть необхідні документи та квитки, - сухо і квапливо. І це могло означати тільки одне - Ерік відчув небезпеку.

- Мені потрібна лавка з ароматичними маслами і пів години часу! - я навіть не стала з'ясовувати яким чином він розплатився за обід. Потім, а може і ніколи. Все буде залежати від обставин.

Ми шмигнули в першу-ліпшу крамницю езотерики, битком набиту аромомаслами, травами, амулетами, заготовками для ляльок вуду і ще всякою різною недолугою всячиною. Продавець побіжно розмовляла на чотирьох мовах, тому інгредієнти, які мене цікавили їй відшукати було не складно. Дівчина навіть люб'язно запропонувала мені допомогти зварити відвар і змішати його з маслами.

Пропорція важлива. Ерік стоїть осторонь і спостерігає. Уважно. Про щось посилено розмірковуючи. Куди, скажіть мені, зникла ця потреба щохвилини боротися з ним, бажання роздряпати його обличчя? Хоча я до сих пір не вірю, що зможу спокійно спілкуватися з будь-яким іншим альфою. Ерік просто інший.

Як тільки наш засіб готовий - одразу обприскую його і себе з ніг до голови, продавцеві втираю небилицю, що це класна штука від комах та летючих мишей. Ерік розплачується, казна-звідки взялися ці купюри, і ми йдемо.

- Мене турбує один момент, Нікі, - голос і правда стривожений. - Якщо цей рецепт розробила твоя бабка, що їй заважає виготовити галони такого компоту і викупати в ньому усіх членів альянсу? У такому випадку вони безперешкодно можуть підібратися до нас?