Читати книгу - "Фундація та Земля"

— Але ця справа із Землею, — нетерпляче клацнув пальцями Пелорат. — Ви розповідаєте нам легенду чи історію?

— А як збагнути різницю, Півпелорате? Уся історія — так чи так легенда.

— Але що кажуть ваші документи? Можна побачити записи на цю тему, Бандер? Прошу, зрозумійте, що питання міфів, легенд та первісної історії — це моя галузь. Я науковець, який має справу з такими темами, а надто тими, що стосуються Землі.

— Ми лише повторюємо те, що чули. Про це немає записів. Наші архіви повністю присвячено солярійским справам, і жодні інші світи у них не згадують, хіба що вони вторгнуться до нас.

— Авжеж, Земля вторгнулася до вас.

— Можливо, але навіть якщо так, це було дуже й дуже давно, і Земля була найненависнішою для нас з усіх світів. Якщо ми й мали якісь записи про неї, ми, певне, їх знищили суто через огиду.

Тревіз спересердя скреготнув зубами.

— Ви самі? — уточнив він.

Бандер зосередилися на Тревізі:

— Більше їх знищити нікому.

— Що ще ви чули про Землю? — наполягав Пелорат.

Бандер задумалися:

— У юності ми чули від робота історію про землянина, який колись відвідав Солярію; про солярійську жінку, яка полетіла з ним і стала важливою персоною в Галактиці. Але, на нашу думку, то була вигадана історія.

Пелорат закусив губу.

— Ви впевнені?

— Як можна бути впевненими в тому, що стосується міфів? Та все ж це за межами ймовірного — щоб землянин насмілився прибути на Солярію, чи щоб Солярія дозволила вторг­нення. Ще малоймовірніше, щоб солярійка — ми тоді були півлюдьми, та все одно — добровільно полишила цей світ. Але годі, дозвольте показати вам наш дім.

— Ваш дім? — роззирнулася Блісс. — А ми не у вас удома?

— Аж ніяк. Це передпокій. Оглядова кімната. У ній ми споглядаємо інших солярійців, коли мусимо. Їхні зображення з’яв­ляються на цій стіні або тривимірно перед нею. Отже, ця кімната — публічне зібрання і не є частиною нашого дому. Ходімо.

Бандер рушили, не озираючись перевірити, чи слідують за ними гості, однак четверо роботів ступили зі своїх кутів, і Тревіз знав, що якщо вони з супутниками не підуть самостійно, роботи легко їх змусять.

Блісс із Пелоратом зіп’ялися на ноги, і Тревіз пошепки спитав у дівчини:

— Ви займали їх розмовою?

Блісс стиснула його долоню, кивнула й додала з ноткою тривоги в голосі:

— А втім, мені б дуже хотілося дізнатись їхні наміри.

3

Вони рушили за Бандер. Роботи трималися на ввічливій відстані, однак від їхньої присутності постійно віяло загрозою.

Вони йшли коридором, і Тревіз пригнічено бурмотів:

— На цій планеті немає нічого корисного про Землю, я в цьому певен. Ще одна варіація на тему радіоактивності. — Він знизав плечима. — Доведеться відвідати третій набір координат.

Перед ними відчинилися двері, за якими виявилася маленька кімната. Бандер мовили:

— Заходьте, півлюди. Хочемо показати вам, як ми живемо.

— Вони отримують інфантильну радість від хизування, — прошепотів Тревіз. — Залюбки б її потьмарив.

— Не намагайтеся змагатися в дитячості, — відповіла Блісс.

Бандер провели їх трьох у кімнату. Один із роботів також зайшов. Бандер вказали іншим роботам забратися й зайшли самі. За ними зачинилися двері.

— Це ліфт, — констатував Пелорат, задоволений відкриттям.

— Це так. Щойно ми спустилися під землю, то вже майже не піднімалися. Не те щоб нам хотілося, хоча приємно іноді відчути сонячне світло. Однак нам не подобаються хмари та ночі надворі. Вони створюють відчуття перебування під землею без справжнього перебування під землею, якщо розумієте, що ми маємо на увазі. Це певний когнітивний дисонанс, який нам видається дуже неприємним.

— Земля будувала під землею, — сказав Пелорат. — Вони називали свої міста Сталевими печерами. І Трентор теж будував під землею, навіть активніше, за старих імперських часів. І Компореллон будує під землею просто зараз. Це звична тенденція, якщо замислитися.

— Півлюди, що купчаться під землею, і ми, що живемо в ізольованій розкоші, — це дві геть різні речі.

— На Термінусі помешкання розташовані на поверхні, — сказав Тревіз.

— І відкриті стихії, — додали Бандер. — Дуже примітивно.

Після початкового відчуття легкої невагомості, яке підказало Пелоратові природу приміщення, ліфт рухався абсолютно непомітно. Тревіз уже роздумував, наскільки глибоко той зануриться, аж тут сила тяжіння повернулася до звичної й двері відчинилися.

Перед ними простяглася велика кімната з витонченим умеб­люванням. Вона була тьмяно освітлена, хоча не мала очевидного джерела світла. Майже здавалося, ніби легко сяє саме повітря.

Бандер вказали пальцем — і в тому місці світло пояскравішало. Вказали в іншому місці — й відбулося те саме. Поклали ліву руку на приземкуватий стрижень збоку від одвірка, а правою окреслили широке коло — і всю кімнату залило світлом, схожим на сонячне, але без відчуття спеки.

Тревіз скривився й неголосно мовив:

— Цей тип — шахрай.

— Не «тип», а «солярієць», — відрізали Бандер. — Не певні, що означає «шахрай», але якщо ми розуміємо ваш тон, то це образливе слово.

— Це означає нещиру особу, яка влаштовує зі своїх дій видовище, щоб те, що вона робить, здавалося ефектнішим, ніж насправді.

— Визнаємо, ми любимо драматизм, але те, що ми показали вам, це не ефект. Це насправді. — Вони поплескали стрижень, на якому лежала їхня ліва рука. — Цей стрижень, що проводить тепло, сягає на кілька кілометрів униз, і схожі стрижні розташовані в різних зручних місцях наших володінь. Вони збільшують рівень відтоку тепла з нижчих районів Солярії на поверхню та полегшують їхнє перетворення на дію. Нам не потрібні жести, щоб виробляти світло, але це надає драматичного відтінку, чи, можливо, як ви зазначили, легкого натяку на нещирість. Ми таке полюбляємо.

— У вас часто буває можливість отримувати задоволення від таких маленьких драматичних штрихів? — спитала Блісс.

— Ні, — похитали головою Бандер. — Наших роботів такі речі не вражають. Інших солярійців теж. Те, що ми неочікувано здобули нагоду зустріти півлюдей і показати це їм, дуже нас тішить.

— Світло в цій кімнаті було тьмяним, коли ми зайшли, — зазначив Пелорат. — Воно постійно так сяє?

— Так, невеликий витік енергії — те саме, що підтримувати роботу роботів. Усі наші володіння завжди під’єднано, а частини, не залучені до активної праці, — на неробочому ходу.

— І ви постійно постачаєте живлення всім цим величезним володінням?

— Живлення постачають сонце та ядро планети. Ми всього лише провідник. Та й не всі наші володіння — механізми. Ми підтримуємо на більшій їхній площі дику природу з багатими популяціями різноманітного тваринного життя: по-перше, це захищає наші кордони, а по-друге, ми бачимо в цьому естетичну цінність. Власне, поля та фабрики в нас маленькі. Вони мають забезпечувати лише наші осібні потреби, плюс виготовляти дещо особливе на обмін з іншими.