Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Реквієм блондинкам 📚 - Українською

Читати книгу - "Реквієм блондинкам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Реквієм блондинкам" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 72
Перейти на сторінку:
робити неустанно. Я хочу, щоб ви, Реґу, пішли у «Вуличне фото» і вияснили, чи бував там Тед Еслінгер. Спочатку перевірте це. Також спробуйте з’ясувати, хто саме забирав фото інших трьох дівчат — Люсі Мак-Артур, Віри Денґейт та Джой Кунц. Виясніть це — і тоді ми вирішимо, що робити далі. А тепер — до діла!

Реґ відповів:

— Гаразд! Спробую все розвідати!

Коли він пішов, я звернувся до Одрі:

— Послухай-но, крихітко! Я би хотів, щоб ти перевірила Теда Еслінгера. Дізнайся, що він робив у ті вечори, коли зникали дівчата. Перевір його алібі. Будь милою з хлопцем і не випускай його з поля зору. З’ясуй, чи нема у нього якихось нав’язливих думок. Якщо ми чогось не пропустили, то всьому цьому може бути лише одне пояснення: — Тед — божевільний. Тож спробуй вияснити, чи це насправді так.

Одрі кивнула.

— Гаразд, — сказала вона. — Я спробую все зробити. А чим займешся ти?

— Мені саме час зустрітися з Максом Еслінгером, — відповів я. — Хочу поглянути на його похоронне бюро. Можливо, мені вдасться щось там знайти.

Вона взяла рукавички та сумочку.

— Тобі сподобається Макс Еслінгер, — зауважила вона. — Присягаюсь, він непричетний до усієї цієї справи, і ти дійдеш такого ж висновку, щойно із ним зустрінешся.

Я притягнув її до себе.

— На щастя, ти не така підозрілива й похмура, як я, — констатував я, цілуючи її.

Вона відштовхнула мене.

— Досить! — суворо промовила вона. — Руки геть!

— Іще хвилинку! — промовив я благально, знову пригортаючи її до себе. — Хіба ж я не казав, що старший партнер тут я? Тож слухайся мене!

— Увесь час? — перепитала вона, посміхнувшись.

— Увесь час! — підтвердив я.

На мить в кімнаті стало тихо.

Розділ сьомий

Я зупинив своє авто перед двоповерховою будівлею з сірого каменю та з великою вітриною, у верхній частині якої золотими літерами було виведено: «Кренвільське похоронне бюро». У центрі вітрини на підставці красувалася масивна дубова труна, а поруч стояла велика чорно-біла ваза зі штучними ліліями.

Скляні двері м’яко відчинилися. Повітря в приміщенні, застеленому пурпуровим килимом, було просякнуте запахом бальзамувальної рідини — пахучої, солодкуватої та нудотної. Я зачинив за собою двері та ніяково роззирнувся.

Біля протилежної стіни стояла виставкова труна з чорного дерева та чудернацькими срібними ручками. Запах смерті наче ширяв в повітрі, і від цього мені стало не по собі.

Углибині кімнати з мідного карниза звисали чорні оксамитові портьєри. Вочевидь, вони приховували двері. Поки я отак стояв, штори розсунулися і звідти виплив чоловічок. Виглядав так, наче щойно втік із шоу жахів. Обличчя його було безкровне, а сам він дуже нагадував скелет. Його солом’яне волосся було напомаджене і щільно прилягало до черепа, а запалі чорні очі горіли якимось пекельним полум’ям. Він підозріло оглянув мене і м’яким безбарвним голосом запитав, чим може бути корисним. Він так сильно нагадував упиря, що на мить я навіть утратив дар мови.

— Чи можу я бачити містера Еслінгера? — врешті вичавив я з себе.

— А хто його питає? — перепитав чоловічок непривітним безбарвним голосом.

— Скажіть, що його хоче бачити детектив із Міжнародного бюро розслідувань, — сказав я, витягаючи пачку «Лакі страйк» і не зводячи з нього погляду.

Він швидко відвів очі, але я встиг помітити в них страх.

— Я доложу йому про вас, — сказав чоловічок, — однак він зараз дуже зайнятий.

— А я й не поспішаю, — озвався я, кидаючи сірника на підлогу. — Просто повідомте йому про мене, а я тим часом роззирнуся довкола.

Він пильно глянув на мене і вийшов.

Я глибоко затягнувся і вичекав трохи. Потому підійшов до виставкової труни та уважно її оглянув. Вона була прекрасно зроблена, і мимоволі я подумав, а чи не підійде вона мені. Хоча вона й видавалася завузькою, в довжину мала б підійти... Після детальних оглядин труни впродовж кількох хвилин я цілком вдовольнив свій інтерес і підійшов до прейскуранта, що висів у рамочці на стіні, де була зазначена вартість домовин та всі можливі матеріали, з яких її можуть виготовити. Я був здивований, як зовсім недорого тебе можуть доправити в підземне царство.

— Ви хотіли мене бачити? — м’яко запитав голос за спиною.

Я злякано підскочив.

Макс Еслінгер був копією свого сина — тільки більш древньою, якщо можна так висловитися. Риси обличчя різкіші, очі глибокодумніші, однак схожість просто разюча.

— Можливо, ви вже чули про мене, — сказав я. — До сьогоднішнього ранку я працював на Вулфа.

Він посміхнувся і простягнув мені руку.

— Звісно ж, що чув, — сказав він приємним баритоном. — Ви — детектив із Нью-Йорка, чи не так? Радий з вами познайомитися. То ви вже не працюєте на Вулфа?

Ми потисли один одному руки.

— В нас виникла розбіжність поглядів, — сказав я з кривою усмішкою. — Тому ми й розсталися.

Еслінгер із розумінням хитнув головою.

— Боюся, що з Вулфом нелегко мати справу — я знаю його давно. Прошу, проходьте в мій кабінет! Там ми зможемо спокійно поговорити.

Я пройшов за ним у двері, прикриті чорними оксамитовими портьєрами, і далі коридором; проминувши кілька дверей, ми нарешті зайшли в приємну, гарно умебльовану кімнату.

Він показав мені на крісло, а сам сів за високий, масивний стіл.

— То чим можу бути вам корисний, містере Сп’юек? — поцікавився він, висуваючи шухляду і дістаючи звідти пачку сигар.

Я хитнув головою.

— Не мені особисто, — уточнив я, запалюючи свою сигарету. — Як я вже казав, сьогодні вранці я припинив працювати на Вулфа. Але мене зацікавила ця справа, містере Еслінгер, тож хотів би знати, чи не заперечуватиме ви, якщо я працюватиму разом із міс Шерідан. Вам це нічого не коштуватиме. Вулф видав мені аванс на розслідування цієї справи, і я не бачу підстав повертати йому гроші. Я хотів би з’ясувати все для себе — до того, як повернуся в Нью-Йорк.

Я був здивований, помітивши, що його обличчя враз прояснилося.

— Це було б вельми великодушно з вашого боку, містере Сп’юек! Мушу визнати, що досі так нічого й не було зроблено. А я дуже зацікавлений в тому, щоб розплутали справу!

Сумнівів у його щирості не було, і я згадав слова Одрі про те, що він

1 ... 54 55 56 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Реквієм блондинкам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Реквієм блондинкам"