Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

мучеництва увінчалися і є нині у великій славі і честі. Ми ж, залишивши скорботу, опікуймося собою і їх молімо, щоб Господа за нас молили, щоб і ми участь з ними мали в Небесному Царстві. Нині ж Богові вдячні пісні піднесімо, щоб покрив нас від рук варварських". Це сказавши, всіх нас воздвиг на благодушність і скорботу сердець наших на радість перетворив, і душі наші утішив словами втішними. Я ж, грішний Амоній, з Богом повернувся у краї Єгипетські і все це на хартії написав. Через те не на перше місце ішов, назване Каново, але поблизу Мемфія у малій келії осів, в ній же перебуваючи, часто згадую і вшановую муки і подвиги преподобних мучеників Христових. З ними ж хай і нам Господь подасть участь мати у Його Царстві Небесному і насолодитися невимовних і вічних благ зі всіма, хто любить Його, бо Йому належить всіляка слава, честь і поклоніння з безначальним його Отцем і Всесвятим, Благим і Животворним Його Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день друге убиття преподобних Отців у Синаї і Раїті

Коли після першого убиття преподобних Отців минуло років багато, було знову, уже в дні преподобного Ніла Постника, на гору Синайську нашестя варварів, які жили в пустелі, що простяглася з Аравії аж до Єгипту, Червоним морем і Йорданом звідусіль оточена. Мешкання ж тих варварів було не в градах і домах, але в стійбищах їхніх і полчищах. Вони з місця на місце переходили і там найбільше перебували, де знаходили воду добру і пашу своїй худобі. Годувалися ж не з якогось рукоділля чи купівлі, ані із землеробства, але з ловлення звірів, а найбільше з розбою, все-бо знаряддя їхнє було: меч, і лук, і спис — і все старання їхнє, щоб на чужі поселення нападати і на шляхах розбій чинити. А ті, що усамітнене в Бозі життя вибрали, Отці преподобні, одні в пустелі Синайській, инші в печерах та ущелинах кам'яних, одні ж малі келії у якихось місцях поблизу вод створили, а инші при церкві перебували, харчуючись сирим зіллям, і фініками, й иншим овочами, які там були, мало-бо хто з них їв хліб, бо велику повстримність і піст мали. Куштували ж їжу одні через день, инші ж через два чи три дні, а инші на весь тиждень в одну ніч лише немічну плоть підкріплювали їжею. Усіх же було життя рівноапостольне, бо про тіло своє не дбали, турбувалися про душі свої і намагалися догодити Господеві, для Нього ж і працювали ревно, духом палаючи і славословлячи Його удень і вночі. Молитва і псалмоспіви в устах їхніх були безупинні. У день же недільний всі збиралися в одну церкву і там, всенічні молитви сотворивши, причасниками були Божественних Таїнств і, знову у свої келії увійшовши, безмовствували. Був же серед них і преподобний Ніл Постник, який спершу єпархом був у Царгороді і в чесному подружжі двоє дітей народив, тоді, порадившись зі своєю жінкою, покинув світ, її-бо в монастирі жіночому в чині чернечому постриг з однією дитиною, сам же, взявши другу, сина Теодула, в гору Синайську прийшов і був самовидцем біди тої, від варварів завданої. І написав про те пізніше, як святі отці були убиті. Було ж перебування преподобному Нілові на горі, мав же звичай відвідувати отців, що навколо жили. Зійшов-бо якось з гори тої зі свого місця з сином і прийшов до отців, що у святій Купині були, де ж трапеза увечері була представлена. Пресвітер місця того блаженний Теодул сказав до братів: "Хто знає, якщо навіть швидко не помремо, чи збере нас трапеза в одне?" Це ж сказавши, передбачив Духом напасть, що мала бути. У наступний же день, після ранішніх співів, напали варвари несподівано на святе місце і, як пси несамовиті, обійшли обитель, безчинними ж голосами повітря сповнюючи. Страшили тих, що були всередині. Тоді кинулися до житниць, у них же трохи їжі для постників було зібрано — овочі сушені на зиму були бережені на підкріплення многотрудних тіл рабів Божих. Ту їжу варвари спершу викрали, потім до церкви поспішили, в яку зібралися отці, і, вивівши всіх із церкви, скинули з них рубища і нагих на убієння в ряд поставили, тих, що були літами старші, і серед перших — пресвітерові місця святого блаженному Теодорові, який вчора на трапезі провозвістив, звеліли шию до усічення схилити. Двоє ж варварів з оголеними мечами, лютими поглядаючи очима, обступили преподобного. Він же, схиляючись під меч, ніякого не показав страху, але лише тихими словами сказав: "Благословен Бог". І вдарили в нього обидва варвари, один по одному, і була одна рана від хребта до щелепи, друга ж від плеча до грудей, і так божественний муж упав на землю. Тоді взяли другого старця, що з пресвітером жив разом, і того убили. Був там один отрок, що пресвітерові служив, йому звеліли зібрати розсипані по землі плоди, наче хотіли пощадити його, бо добрий був для прислуговування. Коли схилився той долі і збирав, варвар, що стояв ззаду, потайки витягнув меч, ударив хлопця сильно й убив його.

Коли убивали й инших отців, деякі із варварів дали знак рукою иншим чорноризцям, щоб утікали, — Бог так хотів. І ті, що були тілом міцніші і втікати могли, ухилились, втікаючи. І бігли через долину до гори, яка варварам не була легко приступна. Зміг же і Ніл блаженний утекти з утікаючими, вибавитися від смерти. А син його Теодул залишився в руках варварських, його ж, лицем вельми красного, не убили, але зі собою взяли зв'язаного, хотіли його віддати на жертву денниці, яку за бога мали. Не знали-бо одного для всіх Творця Бога, ані ідолам не поклонялися, ані якихось із язичеських богів не шанували, лише служили денниці і їй завжди для більшої користи приносили жертву, а найбільше вродливих полонених юнаків їй заколювали перед сходом сонця. На те бо й Нілового сина пощадили. Зруйнували ж і инші, що навколо були, чернечі мешкання і багато отців святих повбивали по різних місцях і відійшли. Ніл же Постник на відведення в полон сина і на люту преподобних отців смерть з висоти дивлячись, ридав невтішно і говорив у плачі своєму: "О блаженні і триблаженні отці, де є нині труди повстримности нашої? Де щоденне скорботних терпіння? Чи прийняли вінець за багато подвигів ваших? Чи це винагорода за довге инокування? Хіба