Читати книгу - "Покохай мене, Юлія Бонд"

Данило

Затиснута між пальцями сигарета повільно тліє. На магнітолі по колу грає одна й та сама пісня:

“А вона, а вона сидітиме сумна,

Буде пити – не п’яніти від дешевого вина.

Я співатиму для неї, аж бринітиме кришталь

Та хіба зуміє голос подолати цю печаль”.

Відкинувшись на спинку крісла, вільною рукою барабаню пальцями по керму – точно в такт музиці.

Затягуюсь. Поглядом фокусуюсь на автобусі. Через кілька хвилин він рушить і відвезе тебе в інше місто. Сподіваюся, ти там будеш щаслива. Дійсно на це сподіваюся. Похрін, що буде зі мною. Хіба це важливо після всього?

Вибір зроблено.

Все правильно, моя дівчинка. Їдь. Живи на повну. Час тебе вилікує – не маю сумніву.

Загасивши сигарету, тягнуся до пачки за новою. Груди стискають, серцевий ритм прискорений. Я ледве примушую себе сидіти в тачці.

Відпустити. Не можна зупинити. Розділовий знак поставлений правильно.

Розблокувавши екран мобільного дивлюся на нашу фотку десятирічної давності. Такі молоді. Напевно, щасливі. Ще не знаємо, що життя зламає нам хребет кожному по-своєму. Я просру все в небажаному шлюбі з ненависною дружиною. А тобі доведеться десять років шукати свого "принца", але зрештою зрозуміти, що бути одиначкою – це кайфовіше.

Сірий струмінь диму випускаю у відчинене вікно. Автобус нарешті рушає. Поглядом проводжаю, поки автобус не перетворюється на цятку на горизонті, а потім і зовсім зникає.

Ну от і все. Се ля ві, моя люба. Потім зрозумієш, що зі мною нічого хорошого не вийшло б. Я егоїст до мозку кісток. Люблю красивих жінок, але не люблю, коли вони мають мені мозок – більше волію мати їх сам і це я не про мозок.

Бути зі мною складно. Я в курсі.

Сухий. Моментам грубий. А ти хотіла б романтики, щоб повний набір ванільної хріні з твоїх улюблених книжок та фільмів.

Давай, Насте. Я вірю в тебе. Перехворієш. Знайдеш собі нормального мужика, нарешті вийдеш заміж і народиш йому пацана, може, ще й доньку. Якщо доньку, то тільки схожу на тебе, щоби була гарна, як ти, і розбивала серця мужикам у мотлох.

А моє серце і так вщент. Але хулі там? Чоловіки апріорі не вміють плакати. Я просто тихо порадуюсь за тебе через кілька років, коли все складеться.

Зі мною б у тебе один чорт нічого не вийшло. Рано чи пізно ти захотіла б чогось більше, ніж просто якісний трах. Мозок би мені виносила, мовляв, сім'я потрібна і таке інше. Можливо, спробувала б вилікувати мою безплідність.

Але знаєш, крихітко? Я ні про що не шкодую. Сподіваюсь, ти також. Ми закрили свій гештальт через десять років. Нам було кайфово разом. Згадуй про мене хоч інколи. Втім, краще забий нахуй на все. І просто будь щасливою.

Я відпускаю тебе, так.

09.08.2023

Від автора. Дорогі читачі, на цьому книга закінчена. Хто не вірить у щастя нашої парочки після всього, можна вважати, що хе досягнуто. Кожен одержав те, чого хотів. У реальному житті, напевно, так би все закінчилося в цієї пари. Важко сходитися у такому дорослому віці, маючи спільне минуле та негативний досвід.

Якщо історія сподобалася, не забувайте ставити вподобайку.

Але друга книжка вже на сайті. Я вірю в них та їхні почуття, тому запрошую всіх охочих вірити разом зі мною. Друга книга “Вір у мене”, її можна знайти на моїй сторінці.

Анотація до книги "Вір у мене":

Скільки потрібно часу, щоб забути кохану людину? Я думала, поїхавши в інше місто і почавши життя з нуля, зможу позбутися перманентного болю нерозділеного кохання.

Мене звати Настя. Мені вже тридцять років і я жодного разу не була одружена, бо все життя хотіла лише його прізвище.

Через рік після розлучення ми зустрінемося на весіллі спільного друга. Між нами ще не все перегоріло, а нова зустріч лише розпалить незабутні почуття.

Але я нічого не планую. Не чекаю від нього більше, аніж він може мені дати. А стосунки на відстані мені здаються нереальними.

У тексті є: дуже відверто, зустріч через час, чоловік і дружина

Кінець