Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Не чужі, Аріна Вільде 📚 - Українською

Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Не чужі" автора Аріна Вільде. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 97
Перейти на сторінку:

— В тебе є дівчина? — мій голос тремтить. Ми так близько одне від одного, що я відчуваю, як від тіла Давида виходить жар.

— Ні, — коротко й лаконічно.

Напруження між нами майже відчутне. Воно дзвенить у тиші квартири, яку порушує лише тихий мірний звук холодильника, що працює десь у кухні.

— Ти випровадив мене вчора зі своєї квартири і ясно дав зрозуміти, як до мене ставишся, — зі звинуваченням промовляю я.

— Я помилився, — Давид, як і зазвичай, небагатослівний.

— Ти не помилився, ти принизив мене.

— Я був злий.

— На мене? Я нічого тобі не зробила, — дивлюся на нього спідлоба.

Як же складно зрозуміти цього чоловіка. Майже неможливо. Немов він сам не знає, чого хоче, і змінює свої рішення кожні пів години.

— Я можу все виправити, — видихає мені прямо в губи й цілує майже не торкаючись.

— Не пізно? — майже не дихаю я. Весь світ навколо раптово звужується. Є тільки ми. І більше нікого й нічого навколо.

— Це ти мені скажи, — так же тихо відповідає мені, а потім я заплющую очі й віддаюся своїм почуттям. Підставляю губи для поцілунку, бажаючи лише одного — розчинитися в ньому.

— Тільки будь ніжним зі мною, — прошу на видиху, перш ніж наші губи з’єднуються в справжньому поцілунку, а дихання сплітаються.

Давид жадібно цілує мене, дряпаючи денною щетиною ніжну шкіру обличчя. Я зариваюся пальцями в коротке волосся, шкрябаю шию, плечі, потім веду долонями вниз по його оголених грудях.

Леонов, не відриваючись від моїх губ, підчіплює край мого светра й тягне вгору. Не вірю, що це відбувається в реальності. Не вірю, що моя рішучість так швидко була зруйнована його харизмою й сексуальністю.

Коли я сміливішаю і все ж таки тягнуся до нього, він застигає, а потім із риком підіймає мене в повітря, немов пушинку, і, ледве не впавши зі мною на руках через слизький кахель під ногами, йде в бік однієї з кімнат.

Серце в грудях калатає від страху

Я чую, як часто дихає Давид. Його груди тяжко підіймаються під моєю долонею. Я не вірю, що роблю це. Що дозволяю доторкатися до мене після вчорашньої ночі. Але сьогодні все інакше. Абсолютно. Виною тому алкоголь у венах Леонова, або провина — невідомо. Але він ніжно цілує мене в губи й дбайливо опускає на м’яке ліжко.

У кімнаті темно. Давид відхиляється від мене, намацує біля тумбочки вимикач. Клацання — й кімнату освітлює тьмяне світло бра.

Я щулюся під його пильним поглядом. Він жадібно розглядає мене. Я тремчу від хвилювання. Скоса зиркаю на двері, розуміючи, що це мій останній шанс втекти.

Матрац прогинається під вагою чоловіка. Я застигаю й інстинктивно прикриваюся.

Давид, помітивши мою сором’язливість, хрипко сміється. З викликом дивиться на мене.

— Не передумала? — запитує він.

Я хитаю головою. Насилу ковтаю слину в роті. Горло стиснуло через хвилювання. Здається, ось-ось і в мене станеться інфаркт.

— Поцілуй мене, — тягнуся до нього, бажаючи як можна швидше продовжити почате. Поки й насправді не передумала. Тому що я вже на межі. Адже ще вранці абсолютно іншого хотіла.

Серце в грудях калатає від страху та бажання. Низ живота тягне, Давид у тьмяному світлі бра зачаровує. Ніколи ще не бачила настільки ідеального чоловічого тіла, як у нього.

Від нього не приховати те, як сильно я тремчу.

Цілує, запалює, пестить. Він проводить губами вниз по шиї, лоскочучи тим самим мою шкіру.

— Ти ж розумієш, що вже не зупинюся? — відривається від мене на мить і вдивляється в мої очі, шукаючи на їхньому дні відповіді на своє запитання.

Я невизначено хитаю головою. У цю мить я вже не знаю, хто тут п’яний більше. Я, або він. Тому що в мене відчуття, наче сьогодні мною був знищений бар батька. Голова йде обертом, слова всі застрягли в горлі, не можу сформулювати жодного складного речення.

— Чудово, тоді тримайся, сонечко, — хитро усміхається він, накриваючи мене своїм тілом.


 

1 ... 54 55 56 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"