Читати книгу - "Втрачена пара, Алена Бондар"

Глава 39

Доїхали у найкоротші терміни. Усю дорогу Марк не міг прийти до тями. Почуття тривоги тільки зростало з кожною хвилиною. Рада не повинна була дізнатися про Мію. Якщо вони дізналися, то могли й інші. Даремно він узяв її з собою. Занадто неспокійний час. В академії вона була під захистом, а тут в іншому місті навряд чи.

Тільки-но зупинилась машина, Марк вилетів та побіг сходами до їхнього номера. Вже підбігаючи у ніс, ударив запах крові. Вибив двері й перше, що привернуло його увагу, це перевертень. Він лежав на підлозі непритомний. З рани на животі йшла кров.

Як ураган пробігся по всьому номеру, сподіваючись, що Мія сховалась. Але її ніде не було. Опустився на крісло у вітальні, обхватил руками голову. Міха та решта охорони стояли у дверях. Телефоном викликали лікаря. Всі розмови були для Марка наче у тумані.

Міха оглянув перевертня. Приклав тканину до рани. Лікар прибув швидко. Пощастило, що готель престижний та мають лікаря в штаті. Друг глянув на Марка і почав роздавати розпорядження. Постраждалого перевертня відвезли до лікарні, двері відремонтували. Міха відправив усіх у свої номери та підійшов до друга. Марк нерухомо сидів і ні на що не реагував.

-- Друже, -- Миха поплескав Марка по плечу. -- Марку! -- ще голосніше покликав.

Він підвів на нього неживі очі.

-- Візьми себе в руки. Мілок непритомний, він зараз нам нічого не розповість, – присів навпочіпки перед Марком. -- Що було не так на раді?

-- Все не так! – гаркнув Марк. -- Вони питали про Мію, стежили за нами, – почав гарчати ще виразніше.

-- Зосередься... -- та Міху перебили.

-- Не можу! Її немає! -- натурально репетує Марк. -- Тигр знову розлючений, звинувачує мене. Ледве тримаю його.

– Я викличу Матвія, він потрібний нам тут, -- підвівся Міха та почав дзвонити.

-- Роби як знаєш!

Марк варився у своєму розпачі. Не встежив, не вберіг. Він розумів, що Мія не хотіла їхати. Якби не його упертість, то вона була б у безпеці. Крізь свої думки він слухав розмову друзів. Міха розмовляв гучним зв'язком.

– Матвій, збирайся та приїжджай, -- пауза. – Ти нам потрібен. Марк неадекватний, нині від нього допомоги мало.

– Що сталося за два дні? - занепокоєно перепитує Матвій. -- Не знаю, коли вийде вирватись.

-- Ти вже потрібен. Мілок у лікарні. Мія зникла, – Міха перелічував усі головні аспекти проблеми. -- Рада щось каламутить, -- його перебили.

– Як? Твою... -- Матвій зробив вдих, щоб заспокоїтись.

-- Я зараз спробую дізнатися у Марка, що сталося на раді. Матвію, я не зможу розірватися між охороною та пошуками.

-- Міха! Ти думаєш мені легше? – загарчав. – Я тут не засмагаю. Альфі треба буде пояснити, чому я зриваюся до вас, -- знову нецензурна вирази. -- Приведи до тями Марка, не дай звірові знову оволодіти ним. З дядьком Саміром вирішу.

– Чекаємо. Будуть новини, передзвоню, -- Міха поклав слухавку та сів у сусіднє крісло з Марком.

Міха тяжко зітхнув, перевів погляд на друга. Він залишився сидіти в тому ж положенні, тільки погляд став ще більш осмисленим.

-- Марку, що було на раді?

– Спочатку все, як завжди, – перевів подих. -- Відьми сперечалися, мисливці сперечалися. Перевертні кричали. Нічого особливого, -- опустив погляд на підлогу.

-- Від чого ти тоді, як ужалений їхав до готелю? – уважно дивився Міха.

– Після перерви ми обговорювали тему диких. Там були суперечливі моменти. Зійшлися на тому, що за тиждень обговоримо рішення.

– Поки що нічого надзвичайного, -- Міха обмірковував і не розумів, що керувало Марком.

– Я не договорив, -- втомлено зітхнув Марк. – Ферік спитав, що зі мною робить відьма, -- загарчав. -- У відкриту сказав, що стежили, -- закінчив фразу скрипнувши зубами.

-- Свен попереджав мене, що цього разу за всіма слідкують... Але я не думав...

-- Марку, зараз говорити про те, що тебе попереджали -- безглуздо, -- далі обережно підбирав слова. -- Ти думаєш Ферік міг викрасти Мію?

Марк підняв на Міху шалені очі. Підвівся з крісла в один ривок й схопив друга за грудки.

-- Якщо це він, я кину йому виклик, -- злісно гарчав Марк. -- Мені все одно! Вб'ю будь-кого за неї. Аслан їм буде здаватиметься квіточками.

Міха дивився на друга і не впізнавав. Матвій йому потрібен уже зараз. Такими словами не кидаються. Добре, що у кімнаті тільки вони. Повільно розтягнув руки друга і відійшов на крок. Зараз перед Міхою поранений звір.

І рана його страшна. Не фізична, а душевна.