Читати книгу - "Чужий і найрідніший, Інна Земець"

- А ти так добре всі ті традиції знаєш?

- Не всі, але це знав. З нашою історією стосунків ще не вистачало окрім уявних, ще й справжню перепону собі створити!

- Так тих стосунків ще і не було, коли Міла завагітніла.

- Можна подумати, хтось окрім нас мав сумніви, щодо нашого майбутнього.

Смішно йому. А мені скільки крові попсував? Хоча і я віддячила трохи. Добре, нічия.

- То що, пропозицію мені робитимеш?

- Тю, навіщо? Вже і так все ясно, - знову йому смішно. – Навіть батьки і Кушніри вже в курсі.

- Оце молодці - вже все без мене вирішили.

Перестав сміятись, повернувся до мене, обійняв і на себе перекотив.

- Як хочеш, хоч зараз освідчусь. Погодишся?

- Оце ще вигадав! Відмовлю, звісно. От коли сам захочеш…

- Недоречно про це в майбутьному час говорити. Лесик, у нас вирішено. Шлях був задовгим, та нікуди не звернемо. Ми вже родина, давно і назавжди. То колись я невірний сенс у цьому твердженні вбачав, тепер на схиблю. Ти сторонньою мені ніколи не була, а я дуже хочу стати тобі справжньою родиною, розумієш? Я кохав тебе давно, навіть тоді, коли сам цього ще не розумів.

Інтуїція і відчуття то одне, а почути – справа інша. Нарешті, чорт забирай!

- Добре, Тарасе, та непокоїть мене одна річ.

- Яка? – серйозний такий, стурбований.

- Навіть більше ніж одна. Всі про наше вінчання майбутнє здогадуються, я лиш остання дізналася. Ти хоч перед тим визначним днем задалегідь попередь, часу на підготовку трохи дай, добре? І ще одне, - продовжую не даючи паузу на відповідь. – От шо ми за люди такі ненормальні? Сварки були, примирення були, плани далекоглядні маємо, але є одна річ якою ти мене обділив.

Дивиться з підозрою, непокоїться.

- Тарасе, я вимагаю хоча б одне справжнє побачення.

Покліпав очима і розсміявся.

- Сподіваюсь, зі мною? – крізь сміх питає він.

Ми нікуди не поспішаємо, живемо разом, радіємо тому що маємо. Дали самі собі слово – весілля влаштуємо коли Славко повернеться і Русік оклигає. До речі, здається наш «хлопчик» дійсно перше в житті кохання переживає. Схоже, і його історія простою не буде – набігається він за Іриною, коли його на ноги поставлять. Тарас, як і обіцяв, з Войцехом домовився – поїде наш велет до Польщі. Лікарі не балакучі, зайвого обіцяти не люблять, та впевнена, що Русік повернеться на своїх двох і нарешті підступиться до своєї фурії. А хто обіцяв, що буде просто? Хай і він новий досвід від життя отримає, тим паче кохання того варте, щоб за нього боротися. Наша боротьба з Тарасом вже скінчилася, досить з нас емоційних гойдалок. Отак все просто і чудово. Ми просто разом і просто щасливі. Ніколи ми одне одному чужими не були, та як же ж чудово відчувати, що поруч не просто рідний, а найріднішій!

Що ж, на цьому скажемо Лесі і Тарасу «До зустрічі», бо історія їх друга Руслана, як на мене, заслуговує на окрему розповідь. Та поки дамо їм всім трохи часу. Надовго не прощаюся, але й анонсу поки не лишаю, бо є кілька задумів, а куди та стежина виведе – час покаже)

Кінець