Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Я виходжу на подвір'я, піднімаю погляд у небо і спостерігаю за тим, як на світлі переливаються сніжинки. Холоду майже не відчуваю, незважаючи на те, що в одній сорочці. Алкоголь розливається по венах, піднімаючи температуру тіла.

Завтра в мене зустріч із старим другом. Я, власне, тому сюди і приїхав. Ну, і ще тому, що раптом захотілося ностальгію відчути. Бабусина дача в горах - це величезний особняк, в якому я в дитинстві проводив багато часу і який так сильно любив.

Малим я був ображеним на весь світ за несправедливість, а шрам на півобличчя не давав влитися нормально в жодну компанію пацанів. Пам'ятаю мені років сім було, на річку поплентався слідом за місцевими хлопцями, а ті обзивати мене почали виродком.

Я розлютився, почалася бійка – шестеро на одного – мені тоді добре дісталося. З бійки мене висмикнув старший хлопець, який рибалив поруч. Пригрозив хлопцям розправою, якщо ще раз мене скривдять і на той момент у моїх очах Станіслав Богданов був справжнім героєм.

В нас було сім років різниці. Це майже ніщо, коли тобі вже за тридцять, але коли тобі всього сім – різниця здається неймовірно великою. Адже я лише перший клас закінчив, а Станіслав уже готувався до вступних іспитів до училища.

Після того випадку я тягався за ним усе літо. Він брав мене із собою на рибалку, разом ходили в гори. Кожен раз канікули я чекав з нетерпінням і просив бабусю провести їх на дачі. А потім Станіслав виріс, у нього з'явилися зовсім інші захоплення, дружина і маленька дочка… Блакитноока кнопочка з рідким білим волоссям. Я її навіть трохи не злюбив, бо через неї не стало улюбленої риболовлі з другом, будиночків на дереві.

А потім так вийшло, що бабуся відправила мене на навчання за кордон і ми зі старим другом зустрілися лише через десять років, коли обидва вже займалися серйозними справами.

Завтра у нас теж буде серйозна розмова. Богданов один із небагатьох, кому я можу довіряти і кого я хотів би протягнути разом із собою у велику політику. Себе варто оточувати надійними людьми, які завжди знатимуть чий бік вибрати.

Я повертаюся до будинку, вже майже четверта ранку. Варто хоча б кілька годин подрімати. Сьогодні знову надто багато думав про Аврору. Не вчасно це все.

Лежачи в ліжку верчу в руках телефон. Здаюсь. Друкую коротке і, як на мене, надто сентиментальне: «Солодких снів, кошеня. Не забудь купити красиву білизну для нашої зустрічі.»

Посміхаюся, коли розумію, що відповідь приходить майже одразу.

«У мене для тебе знайдеться кілька гарячих комплектів. І не тільки…"

А слідом летить фото, від якого в трусах відразу тісно стає.

Автора перед дзеркалом у чорному топі та трусиках.

"Це мій подарунок на Новий рік? Якщо так, то мені дуже подобається. Але без топа було б краще."

Я чекаю від кошеня, що вона злякається. Аврора дуже сором'язлива і сміливою стає лише коли від збудження голову втрачає. Тому я дуже дивуюсь, коли я отримую фото, де вона в одних трусиках. Груди рукою прикриває, звичайно, щоки розчервонілі, очі горять. Така сексуальна, бажана, що я готовий примчатися до неї прямо зараз.

«А ти мені щось пришлеш?» - Запитує, зовсім осмілівши.

«Подарунок тобі зроблю. Є щось, чого б ти хотіла?».

«Тебе. Це все".

"Добре. Тоді на власний розсуд виберу. Солодких снів, кошеня».

"І тобі".

Відставляю убік телефон і прикриваю повіки. Складно не думати про неї, не крутити в голові брудні картинки того, що б я зробив з нею, якби вона була зараз у моєму ліжку.