Читати книгу - "Обійми пристрасті, Альона Гейруш"

Розділ 45 

Мій емоційний стан зашкалював. Я була така розлючена, що біжучи, я не бачила перед собою взагалі нічого. І як він міг, отак просто з'явитися та знову використовувати мене. 
Сідаю в перше таксі, яке потрапляє на очі, називаю свою адресу та накінець чую як таксист рушає з місця. За вікном із шаленою швидкістю змінювались краєвиди, а я корила себе за те, що в який раз знову потрапила в його сіті. Коли він мене поцілував, я ніби ожила кожною клітинкою свого тіла. Це було так пристрасно, що я навіть, здається, кінчила, просто від поцілунку, як таке можливо взагалі!? Руслан підкорив мене за лічені секунди та від його такого владного натиску і дорослого бажання, я загубилася. На мить відчула себе зовсім крихітною та безпорадною поряд із ним, який завжди впевнений в тому, що він хоче та неодмінно це отримує. 
Але моїй солодкій ейфорії прийшов кінець, варто було мені згадати, хто він насправді. І що я пережила завдяки йому.   
Можливо, за нас все вирішила доля, і ми тільки дрібні пішаки, якими вправно керує життя. І ось, другий шанс, і така далека та солодка мрія стала зовсім поруч. Але тепер лячно її використовувати, щоб знову не втратити те, що кохаю понад усе на світі. Боюся близькості із Русланом, адже відчуття, що я просто не витримаю такої насолоди. Я боюся підпустити його та відпустити теж немає сил. Це кохання ріже наче кінжалом, встромляючи своє лезо все глибше, а потім різко висмикує його і рана потроху затягується, навічно залишивши шрам, який тяготить болем. 
Чи можливе щастя взагалі!? І чи повинна я стримувати свої бажання!? А що, якщо правильно буде перестати боятися та віддатися своїм почуттям!? Мої думки знову поглинали мене. Але зазвучала мелодія на телефоні, яка мене витягла з глибоких роздумів про життя.  
Побачивши номер Руслана, я швидко взяла слухавку та почала розмову перша: 
-Мені потрібен час! 
-Скільки? 
-Не знаю, ти тиснеш на мене, а мені важко. Я ще не встигла змиритися з тим, що ти живий, а тепер ще і наше побачення з поцілунком… 
-Ніка, я тебе не кваплю! Але мій самоконтроль теж має свої кордони! 
-Тоді, можливо, нам деякий час не варто бачитися!? 
-Ні, ми і так багато часу згаяли! 
-Ти чув про таке слово як компроміс? 
-Так, доводилося чути, - відповідає з важким подихом. 
-Так от, якби люди частіше…- не встигши закінчити свою ідіотську пред’яву,  чую його тверде «добраніч», а далі гудки. 
Він ходячий збудник  для мене, здатний пробудити в мені ті почуття, які здавалося ніколи і не існували. Або ж, якщо вони все ж таки є, то думала, що нікому не можна до них пробратися. А Руслан ніби притягує мене, манить з такою божевільною силою пристрасті, що я ладна вже здатися їй, і будь що буде. 
Наступний ранок, зустрічав мене дощем, але потрібно було вставати та йти на роботу. В під'їзді згадала за Руслана і одразу стало солодко на душі. І варто мені було опинитися на вулиці, я побачила його автомобіль. Тікати було нікуди, а тому довелося, робити вигляд, що я не помітила. Але через хвилину мій план зруйнувався, адже він вигукнув моє ім'я: 
-Вероніка, сідай підвезу, промокнеш. 
-Добре, - промовила йому, щоб не виглядати ще більшою дурепою. Спокійно сіла на переднє сидіння та пристебнула пасок безпеки. 
-Як спала сьогодні? 
Він ще запитує як я спала? Та я взагалі після його появи забула, що це таке. 
-Так, добре, - відповідаю абсолютно протилежне. 
Дивлюся на його міцні руки, які спокійно зжимають кермо і хочу торкнутися до них. Вони такі міцні, доглянуті, гарні, а тату на кисті додає йому якоїсь особливої брутальності. З прикрас, стильний годинник на лівій руці, а на правій шкіряний чорний браслет, а ще перстень у вигляді черепа, який навіть трішки лякає мене. Хоча все виглядало так правильно, стримано, я б навіть сказала - розкішно. Його білосніжна приталина сорочка еротично контрастувала з його засмаглим тілом, а вишенька на торті -його охайна та модна укладка волосся, ніби він щойно з салону. Образ завершували ексклюзивні темні окуляри, які додавали йому ще більшої загадковості та недосяжності. Руслан виглядав наче якась кінозірка, його привабливість не спокійно будоражила мою еротичну уяву. 
Я заметушилося на сидінні, адже тілом пронеслася хвиля збудження. І як тільки він зупинився на світлофорі та повернув голову в мій бік, сказав: 
-А в моєму ліжку декого не вистачає для хорошого сну! - торкається вказівним пальцем мого носа, посміхаючись запитує: 
- Не здогадуєшся кого, Ніка? 
В той момент, я не знала куди діти свої очі, коли він мене назвав Ніка. О, як же гарно звучить моє ім'я, сказане його устами. Не встигаю нічого сказати, як він рушає з місця. Так і мовчу, аж до самої роботи. Вийшовши з машини, і направившись до ресторану, Руслан зупинив мене: 
- Після роботи поїдемо в одне місце, хочу тобі дещо показати, це стосується нового комплексу!   
- Добре. 
Сьогодні в моєму словниковому запасі слів інших не було, адже я нічого не могла йому сказати, крім одного цього слова. 
Цілий день на роботі я була дуже схвильована, і як мені здалося, це помітили всі. 
-Вероніка, останнім часом ти якась дуже нервова!- правильно підмітив Микита. 
-Непростий період в житті, але нічого катастрофічного, - спішу якось зам'яти цю тему. 
-Я піду до комп'ютера, потрібно звіт починати робити, - чомусь виправдовуюсь та швидко покидаю Микиту. 
Наступні години розбираюсь зі звітами, і вдається все ж таки налаштуватися на роботу. Так і пробігли останні три години, а отже,  знову настав час зустрічі з ним. 
-І куди ми їдемо? - наважуюся запитати як тільки від'їхали від ресторану. 
-Хочу показати цікаву задумку, яку хочу використати в дизайні для свого нового комплексу. 
-Хмм, подивимося! 
-Як робочий день? - якось буденно мене питає, ніби ми вже з ним багато років разом. І це звичне запитання, відповідь на яку чоловіки, на жаль, ніколи не чують або ж просто не хочуть чути. 
-Починаю працювати над звітами, - дивлюся на його профіль і милусь одну хвилину, так тихо, ніби боюся, що він зараз прочитає мої думки. 
- Після звіту візьмеш місяць відпустки, щоб могла повноцінно працювати над проектом. 
- Так, я не проти, - впевнено відповіла, адже мені дійсно потрібно буде багато часу. 
Зупинилися ми біля нічного клубу, я про нього чула, але ніколи звісно там не була. 
Прослідувавши за ним, ми потрапили, буквально, в нічне життя. Не зважаючи, що на дворі було ще світло, тут панувала своя атмосфера. Ультрафіолетове світло, гучна музика та розкуті відвідувачі, які відпочивали від сірих монотонних буднів. Поки я роздивлялася все навколо, Руслан підійшов до мене впритул, взяв за руку, розвернув мене на 180 градусів та пригорнув до своїх грудей, а потім лагідно промовив: 
-Подивись вгору. 
Коли підняла очі, то побачила чорний скляний квадрат, який звисав над танцювальним майданчиком, але, що там всередині, взагалі не було видно. 
-Ось, про що я тобі говорив, але для того, щоб ти зрозуміла, нам потрібно туди пройти. 
Від гучної музики та диму я ніби оп’яніла, адже йдучи позаду Руслана, мною керувало тільки темне бажання відчути його повністю в собі, воно було настільки сильним, що я накінець покинула спроби йому опиратися. Зробивши крок в середину VIP-зали, як виявилося, мені здалося, що я зараз упаду, адже під ногами було скло, через яке було видно весь основний зал. Це мене дійсно вразило, адже ти бачиш всіх і все, а тебе - ніхто. 
-Це дуже захоплююче та оригінально. 
-Радий, що тобі теж сподобалося! 
І як тільки в мене з'являється божевільна думка, накинутися на нього та поцілувати, зайшов офіціант із замовленням. Поки він сервірував стіл, ми з Русланом сіли один навпроти одного.Подумки, ще раз подякувала офіціанту, який з'явився вчасно та врятував мене від найбільшої помилки, яку я могла втнути п'ять хвилин назад. 
-Тобі подобається навчатися? – прозвучало його питання, яке я, аж ніяк не очікувала почути. 
-Так, подобається, - відповідаю, затамувавши подих. Не розумію чому, але моє серце ніяк не заспокоїться, здається, що зараз вилетить. 
-Чув, ти показуєш хороший результат, не дивлячись на те, що навчаєшся на заочному. 
-Так, це те що мені цікаво, тому і легко дається навчання. А ще я познайомилися з Лількою, - щиро посміхнулася, згадавши за подругу. 
-Уявляєш, вона закохалася у викладача. І вдень, коли ми здавали екзамен, він її запросив на побачення, - зупиняюся, адже щось розговорилася, не думаю, що йому потрібна ця інформація. 
-Тобі він теж подобався? 
-Ні, тобто, він не в моєму смаку!  
-А хто в твоєму смаку? - повільно спираючись на спинку дивана, дивиться на мене. 
Атмосфера перестає бути спокійною. Було відчуття, наче зараз здійметься буря, через мій вир різноманітних почуттів до нього. 
-Це тебе не стосується! - відповідаю, а сама розумію, що його так багато в моїх думках та в серці, що для когось іншого, там взагалі немає місця.  
-А я тобі подобаюся?  
-«Ну, він знущається! Якщо він не пам'ятає, то я йому взагалі-то, зізнавалася в коханні». 
Я мовчки встаю та підходжу до скла, дивлюся вниз, спостерігаю декілька пар, що танцювали повільний танець, на фоні грала розслаблююча музика. Відчула його переривисте дихання, і воно все ближче наближалося, аж до поки я не відчула його вологий язик на своїй шкірі. Одразу моє тіло дало свою реакцію: відчула прискорене биття свого пульсу, а далі тремтіння обійняло все моє тіло, ноги відмовилися мене тримати і я дозволила собі спертися на нього. Вже притулившись стегном, відчула його статевий орган, і  все, це був останній замок, який він відчинив, здається навіть без ключа. Руслан почав граційно гладити мене - спочатку по руці вверх до шиї, потім обережно переклав моє волосся на один бік та зробив те, що вщент розбило моє терпіння – він поцілував мене в шию. Його губи торкнулися мене, і я вмить, отримала різку хвилю збудження, яка прибула до мого тіла. Його вологий язик, танцюючи кругами на моїй шиї, довів мене до піку насолоди. Я не могла більше брехати сама собі, я до нестями хотіла його. Нехай це станеться зараз, я згораю від цієї пристрасті, зараз мені потрібний тільки Руслан. А що буде потім, вже не важливо. Вбираю в себе кожний його дотик, але тільки-но я хотіла обернутися та поцілувати його, як він відійшов від мене занадто далеко. І я одразу відчула холод та самотність. 
-Вероніка, нам час повертатися! - спрямовує свій погляд мені на груди, які налилися від збудження, а соски стали тверді немов камінь та просвічуються через ніжну тканину білої блузи. 
-Уже, тобто зараз!? - дивлюся на нього поглядом, який ховає мої брудні фантазії. 
-Ти мене почула! - холодно кидає словами та збирається йти. 
Мені хочеться зникнути, і на зміну сильному збудженню приходить сором. Мені хочеться провалитися крізь землю, адже, ще трішки і я б сама накинулася на нього. Свіже повітря допомогло трішки оговтатися. Вже їдучи, Руслан почав розмову, ніби нічого не сталося: 
-Чому не придбаєш собі автомобіль? 
-Я ніколи не сиділа за кермом. 
-Хочеш навчитися? 
-Ні. 
-Чому ж, це досить практично, я тобі допоможу з правами і з практикою! 
-Не потрібно, в мене поки що немає такого бажання . 
-Не буду наполягати! 
Я одразу подумала про те, скільки він зробив для мене. Та й взагалі, все, що я маю, тільки завдяки йому. Хто знає, як склалося б моє життя,  якби не його турбота. Тому в мене промайнула думка, а що, як він так, висловлює свої почуття до мене. А я через свою недосвідченість не розумію цього. Автомобіль зупинився, а мені так не хотілося покидати його, точніше, Руслана. Хотілось ще трішки відчувати його присутність, мені так мало його.-Я піду!? - і це прозвучало скоріше як питання. 
-Ніка, тебе щось бентежить? 
-Ні, мені вже час. 
-«Ну звісно, в реальності мені не вистачає сміливості сказати все як є», - подумала мимоволі. І я просто іду, та вже в спину чую: 
-До зустрічі, Ніка! 
-До зустрічі, Руслан!  
Його таке інтригуюче «до зустрічі, Ніка» дуже приємне на слух. Мені вже кортить зустрітися з ним знову, і це чекання: то дратуюче, то хвилююче солодке. Бо завжди, коли йду назустріч з ним, я наче розквітаю, хоча водночас і страшенно хвилююся. Але той лагідний трепіт на душі, коли наша зустріч відбувається, затьмарює мені очі своєю радістю і я відчуваю себе по-справжньою щасливою.