Читати книгу - "Хибні мрії, Ліана Меко"

Відпустив усі почуття, думки та емоції, залишивши тільки чисте, неповторне захоплення. Гарна компенсація. Гідна. Заради подібних призів він готовий знову і знову відбирати у дівчини телефони. Заплющуючи очі на те, що поряд з нею його власні ребра впиваються в його власне серце, вивертають навиворіт все його життя, змушуючи відмовитися від вірного та правильного на користь складного та незрозумілого.

Снігопад почав посилюватися. Ігор стиснув ключі в руках і підвівся з лави. Йому треба повернути своє життя у потрібне русло. У правильне. У те, яким він йшов усі свої двадцять років.

Єдиний правильний вихід для нього – повернутися на тренування. Поки він не збожеволів остаточно. Він повинен повернутися, будь-якими шляхами, яких би зусиль це йому не коштувало, він повинен переконати тренера прийняти його назад. Якщо потрібно, він повзатиме перед ним на колінах. До біса гордість, до біса принципи, коли життя на краю прірви.

Прийнявши рішення, Ігор відчув, як бурхливий ураган із ненависті та розпачу почав вщухати.

Він підняв очі до неба і посміхнувся. Дякую, старий – сказав про себе.

Сніг все валив і валив, але на душі розливалося спокійне тепло.

 Вирушив у бік будинку, і не заходячи, не прощаючись із матір'ю, сів на мотоцикл і поїхав додому.

Тепер своїм домом він вважав гуртожиток.