Читати книгу - "Ти нікому не розкажеш, Олекса Мун (Alexa Moon)"

Аріс

Хлопець перекриває змішувач, тому що вода ризикує перелитися через край й затопити кімнату.

Дбайливо обіймає ту, яка кілька хвилин тому змовкла в його руках і, тепер, лише ледь чутно дихає, висловлюючи німу ненависть. Її ненависть гострими невидимими шпильками пронизує його шкіру, але він і на це згоден.

Аби була поруч… аби ось так обіймати її завжди…

Час жованою гумою тягнеться нескінченно довго. Охолоджуючи воду. Остуджуючи палкі думки. У тиші, у цьому маленькому замкнутому просторі поруч із нею, стає мить спокійніше, але лише на «мить». Соня досі хоче виїхати із цього проклятого міста. Ця правда перекриває кисень.

— Я все одно поїду, чуєш мене? — бурчить, обдаючи холодним повітрям його груди. Розкриваючи всі карти.

— Я поїду за тобою. — Рівно кидає Аріс, зариваючись пальцями в мокре волосся.

— Навіщо? Куди ти поїдеш? У тебе тут влаштоване життя: сім'я, робота…

— Дідько… Ти думаєш, що в інших містах немає шиномонтажок? — посміхаючись, вимовляє. — А щодо брата — також не проблема. Поруч із ним я трохи понад рік. Переживе, якщо нас знову розкидає світом. Мене тут нічого не тримає, Софа. І життя ніякого немає. Моє життя це ти!

Аріс чує тихий смішок та напружується. Вона думає, він жартує? На жаль ні. Він задихається без неї. Втрачає контроль. Стає тим, кого гидко бачити у відображенні вранці. Та й не лише вранці.

— Я тебе не відпущу, говорив про це, — стискає міцніше податливе тіло, боячись, що Соня справді може зараз розчинитися. — Я побачив вогник у твоїх очах… і начхати мені на всіх інших. Моє життя лише поряд з тобою. Якщо ти ще не зрозуміла, я на все піду, щоб ми були разом!

Хіба ти не бачиш цього?

Говорить плутано. Уривками. Але так завжди буває, коли говориш від серця і про сильні почуття. Деколи так складно говорити про них.

Він ніколи навіть не намагався. Не було кому.

А зараз він настільки боїться втратити її, боїться, що з її від'їздом пітьма зжере його й не подавиться. Хлопець у буквальному сенсі готовий вивернути душу навиворіт, аби вона повірила... аби відчула... почула.

Крім неї, ніхто не потрібен.

— Я сьогодні ввечері поїду до батьків. — Підіймає голову і вперше за цей час дивиться на нього червоними заплаканими очима.

— Мені все одно, Софа. Хоч на край землі звалиш. Я і там зніму затхлу кімнатку та ходитиму за тобою беззвучною тінню.

— Звучить малоймовірно, — вже цілком заспокоївшись, вимовляє дівчина.

— Спробуймо? — смикає куточком губ.

— Мені холодно… — зуби починають стукати один об одного і Соня нарешті відлипає від брюнета. Чіпляє заглушку і вода починає повільно повзти вниз, стікаючи у водостік.

— Збирайся. Я підвезу куди треба.

— Ні, Аріс! Ти сказав будеш беззвучною тінню, — стягує з гачка рушник, кутаючись у нього. Зігріваючись. — Так починай зараз.

На жаль, прямо зараз не вийде. Аріс вирушить додому, щоб узяти хоч якийсь одяг, а потім, обов'язково поїде на вокзал і дивитися на всі боки, щоб його дівчинка не вислизнула від нього.

Слабо віриться, що Соня увечері поїде. Хлопець упевнений, як тільки за ним зачиняться двері, вона без роздумів зірветься з місця та звалить звідси якнайшвидше.

***

— … І воду без газу, — Соня переступає з ноги на ногу, нервово смикаючи ремінець на дорожньої сумки. Дивиться вниз, сподіваючись, що за козирком одягненої кепки неможливо розгледіти її почервоніле обличчя. — Гематоген ще, будь ласка. — Тягне час. Навіщо замовляє ненависну корисну «солодкість».

В аптеці так яскраво. Всіх видно, як на долоні. Їй би поквапитися, бо зараз набіжать інші покупці та дівчина точно не купить препарат, назву якого вона вичитала щойно в інтернеті.

Гладка жінка навпроти Соні виявляється набагато сміливішою. Бачачи коливання дівчини вирішує сама припустити, що їй потрібно:

— Тобі презервативи потрібні, дитино? — дивиться на неї через скло.

— Ні.

— Тест на вагітність? — її намальовані брови сходяться на переніссі. 

— Щось, що перериває вагітність! — вимовляє на одному диханні, заламуючи пальці, не в змозі вимовити завчену назву.

Жінка хмуриться, але мовчки виконує прохання. Просовує препарат додаючи:

— Уважно прочитай інструкцію. Особливо побічні.

Соня швидко киває і, залишивши купюру набагато вище за заявлену, швидко вилітає з аптеки, забувши і воду, і гематоген.

Приклавши руку до грудей, намагаючись вгамувати серце, що шалено б'ється, пальцями іншої руки, міцно стискає коробку.

Вона так йшла кілька метрів, не помічаючи нікого й нічого довкола. У голові пульсували слова Аріса, не даючи ніяк заспокоїтися.

Ти ж не вб'єш нашої дитини, Софа? 

Чи не вб'єш? 

Ти ж не вб'єш, Софа?

Голос був їдким, неприємним, огидним. Нічого спільного із приємним голосом Аріса. Але це був він… свербів настирливим дзвіночком.

— Вітання! А я тебе шукала.

Крізь рій власних думок, до Соні долітає жіночий голос. Різко обернувшись, вона бачить перед собою довгоногу брюнетку.

Коротка спідниця підкреслювала рівні ноги, топ, пишні груди. Сорочка у велику клітку спадала з одного плеча, а в руках вона тримала металеву биту Аріса.

— Яка ти ніяка! — стиснувши губи, повільно промовила Карина. — Зовсім не розумію, що він знайшов у тобі?

Соня з жахом дивиться на биту, що гойдається в тонких пальцях, та знову переводить погляд на обличчя незнайомки.

— Це? — перехоплює мій погляд. — Ти дивишся на цю красуню? — Карина хмикає і, зваживши в руці металевий виріб, продовжує: — В Аріса забрала! — цокає язиком, знизуючи худенькими плечима. — Я завжди забираю те, що належить мені.