Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

просякали істоту нашого заможного господаря-селянина її провідні ідеї. Посувати їх на справу, що мала підпирати добробут загальний, визначало поворот до старого, бо, в розумінню широких мас, увесь зміст революції полягав у тому, що всі обов’язки належало здати до архіву. Авдиторія оживлювалася лише тоді, коли кошовий говорив про те, що буде дано (виділення наше — В. Л.). Але певних успіхів полковник Козинець все ж таки осягнув, граючи більш на образах старовинної козаччини — убранню, праві на зброю і таке інше»455.

Не отримала одностайної підтримки й агітаційна робота самого М. Омеляновича-Павленка на Катеринославщині. Після кількох зустрічей, на яких він виступав щодо «козацького питання», він приходить до висновку, що «робота з ширшими масами поки що ще не на часі»456. Щоправда, спочатку М. Омелянович-Павленко був більш оптимістичним — у Катеринославі та околицях удалося розпочати формування козацьких реєстрів. Справжні причини успішного початку пояснив І. Мазепа: місцеві українські організації вирішили скористатися нагодою, щоб «заховати» вільних козаків, які перебували на волі, від репресій влади. Як наслідок, близько двох тисяч робітників та селян з ближніх околиць Катеринослава погодилися на пропозицію М. Омеляновича-Павленка. Важливо було, що вони ставали членами легальної організації з правом мати зброю457. Вочевидь, про організацію «певних елементів» для підтримки влади гетьмана не йшлося.

Дальшому формуванню козацьких частин завадила зміна су­спільно-політичної ситуації в середині листопада 1918 р. Гетьманський акт про федерацію з небільшовицькою Росією і початок повстання Директорії поставили Генеральну козацьку раду в скрутне становище. ГКР продовжує проводити активну агітаційну та організаційну роботу. Однак зусилля були марними. Враження громадськості від «козацької» агітації в умовах антигетьманського повстання в країні добре показані в спогадах В. Андріївського, до якого в другій половині листопада звернувся помічник генерального писаря Борис Неїло:

«…Неїло передав мені статут і гетьманську відозву про організацію українського козацтва та просив моєї допомоги для поширення їх. Мені ніяково було йому відмовити, але ж я звернув його увагу на те, що тепер се не на часі, бо ім’я генерала дуже непопулярне в народі.

— Усе, що генерал робить, виходить і в нього так, як його попередників: «Zu spа..t»458!

Яке було моє здивування, коли, розгорнувши статут українського козацтва, я прочитав ніщо інше, як дослівно переписаної півпрограми партії Хліборобів-Демократів! Тої самої, з’їзд котрої перед двома тижнями заборонив міністр внутрішніх справ Рейнбот!...

Неїло пояснив мені, що сей статут є продуктом творчості генерального писаря Івана Полтавця-Остряниці, а міністр Рейнбот про нього певно й не знає нічого.

— Значить у пана Скоропадського права рука не відає, що творить ліва?

— Що зробити, у нас багато справ так робиться!

За кілька днів він прислав мені почтою цілу купу статутів і відозв про організацію на Україні українського козацтва. Так ті відозви та статути й лишилися у мене в комісарській канцелярії, бо тоді поширювати їх було вже анахронізмом: організація народу ішла не від Гетьмана, а проти Гетьмана!

В тім напрямку тим менше можна було що зробити, бо і сю справу скомпрометували московські наємники генерала. От характерний зразок організації «українського» козацтва.

У ті часи до мене в Полтаву завітав мій приятель, студент із козаків, У. В., про котрого я згадував у першім томі моїх споминів.

441

ЦДАВО. — Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 6. — Арк. 194.

442

ЦДАВО. — Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 7. — Арк. 6зв.

443

Пиріг Р. Українська гетьманська держава 1918 року. Історичні нариси. — К., 2011. — С. 142.

444

Державний вістник. — 1918. — 16 жовтня.

445

Державний вістник. — 1918. — 16 жовтня.

446

Див.: Державний вістник. — 1918. — 16 жовтня; та ЦДАВО. — Ф. 1064. — Оп. 1. — Спр. 18. — Арк. 9—10.

447

Державний вістник. — 1918. — 14 листопада.

448

Державний вістник. — 1918. — 14 листопада.

449

Бантиш-Каменський О. До історії козацького руху на Україні в 1917—1918 роках. — Мюнхен, 1923. — С. 26.

450

Державний вістник. — 1918. — 14 листопада.

451

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 4.

452

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 1. — Арк. 148.

453

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 27; ЦДАВО. — Ф. 2469. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 13.

454

Армія. — 1918. — 9 листопада; Відродження. — 1918. — 22 (9) жовтня.

455

Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920). — К., 2007. — С. 94.

456

Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920). — К., 2007. — С. 103.

457

Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. 1917—1921. — К., 2003. — С. 62—63.

458

«Zu spа..t» — «пізно» (у перекладі з німецької). — В. Л.

Номан Челебіджіхан

Він розказав мені, як він хотів розвідатися про оте козацтво.

— Знаєте, що я мав щирий намір записатися в козаки, або ліпше сказати наново потвердити мій козацький стан. Прочитав я відозву і адресу, де можна складати такі заяви. Заходжу до канцелярії, де приймають заяви […] і що ж Ви думаєте? До мене звертається якийсь московський старшина по московськи, що, мовляв, охоче мене запишуть… Я йому відповідаю по-українськи — він знов по-московськи. Так я собі подумав: «Ну його к бісу отаке козацтво — хай собі Скоропадський набірає козаків із своїх приятелів кацапів, а я свого старого українського козацького роду й імені ганьбити такою компанією не хочу!» Плюнув, та й оставайтеся здорові з вашими козаками!»459

Із початком бойових дій гетьманців і повстанців Директорії Генеральна козацька рада намагалася викликати в Київ сформовані козацькі частини. Проте безуспішно. Так, від полковника Козинця ГКР вимагала надіслати з Полтави до Києва не пізніше 17 листопада «сотню надійних козаків», вибравши їх із восьми полків, які вже нібито є в полтавського кошового. Під час розмови по прямому дроту Козинець довго викручувався, але врешті сказав правду: «Прошу дозволу нагадати вам, що по вашім указівкам козаки у нас тільки на папирах»460. Безсилі вплинути на перебіг подій, члени Генеральної козацької ради на початку грудня 1918 р. виступили з відозвою, у якій закликали припинити кровопролиття та пояснювали критичну ситуацію певною «течією європейської політики», натякаючи на Антанту461.

459

Андріївський В. З минулого. — Т. 2. — Ч. 1. — Берлін, 1923. — С. 211—212.

460

ЦДАВО. — Ф. 3293. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 35.

461

Армія. — 1918. — 3 грудня.

Олександр Натієв (у центрі) та Петро Болбочан (справа)

Узимку 1918—1919 рр. у складі військ Директорії гетьманські козаки чинили опір черговій більшовицькій агресії. Зокрема, як свідчать документи Генерального штабу армії УНР, до складу українських військ на Лівобережжі на початку 1919 р. входили Слобідський та Чернігівський коші Вільного козацтва, що почали формуватися за часів Української Держави саме на підставі гетьманського Універсалу462. У зв’язку з цим цікавим є твердження М. Омеляновича-Павленка про те, що П. Скоропадський, зрозумівши, що