Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон 📚 - Українською

Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скрипка «Спіріт Лейку»" автора Клер Бержерон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 96
Перейти на сторінку:
Що ти можеш розуміти в коханні, ти, священник? — кинув він, підводячись, щоб піти.

Жозеф затримав його, вхопивши за руку.

— Більше, чим ти думаєш...

Далекі спогади про гарну юну дівчину, через яку він ледве не кинув семінарію, зринули в його пам’яті.

— Сідай, — наполіг він.

Александр, якому було потрібно комусь довіритися, знову сів поряд із братом і розповів йому сумну Оленину історію. Жозеф слухав мовчки.

Сонце зайшло, і тепер молодий місяць освітлював двір пресвітерської.

— Я так хочу їй допомогти! Що можна зробити, як думаєш?

— Тобі моя порада не сподобається, та це єдина на цей час, яку я можу тобі дати. Ще раз кажу: на цей час.

— Кажи. Я не зобов’язаний зважати на твою думку.

— Правильно. У тебе є власна свобода волі. Я все ж пораджу тобі, хай час залагодить усе. З досвіду знаю, часто він наш найкращий друг. Ти сам щойно сказав, що полковник Борден заборонив тобі з’являтися в таборі під загрозою покарання.

— Так і є, — погодився Александр.

— Іде війна — не забувай. Я трохи знаю Олену. А з того, що ти мені повідав, і що я міг дізнатися за наші короткі зустрічі, вона сильна і сповнена любові. Коли її бачиш, легко зрозуміти, як вона прив’язана до свого молодшого брата. Чи не ти мені казав, що вона принесла в жертву себе, щоб він міг бути поруч?

— Правду кажеш, Олена — чудова жінка. Але я боюся за її безпеку.

— Нині твої можливості обмежені. Тобі не до снаги зробити щось більше. Олена — під охороною канадської армії, а ці хлопці не люблять жартувати — ти сам пересвідчився сьогодні. Дослухайся до моєї поради, дай часу залагодити. Довірся Господу. Він батько нам — не забувай.

Їхню розмову перервала поява кюре Дюдемена.

— Жозефе, перепрошую, але там біля дверей військовий. У Ліллієнвіллі потрібен священник для останнього причастя. Я просив би вас поїхати, бо через травму коліна я не надто вправно їжджу конем.

Стурбований, Александр схопився на ноги.

— Я їду з тобою, — сказав він.

— Ні! — відмовив брат тоном, що не передбачав заперечень. — Ти зостанешся тут!

Жозеф пройшов через пресвітерську, щоб узяти миро для проведення останнього причастя, й пішов за солдатом, який привів із собою другого запряженого коня. В сум’ятті Александр повернувся додому. Хтось помирав у Спіріт Лейку. Сподівався, що то не Олена!

22

Спіріт Лейк, 8 червня 1915 року

Другого червня, наступного дня після повернення Олени до Ліллієнвілля, Фраймани дивилися, як помирає від тифу їхній старший син Ґюнтер, якому було всього п’ять років, і нічого не могли вдіяти. Жозеф Лявальєр приїхав вчасно, щоб провести останнє причастя. Приголомшена, переймаючись за своїх молодших дітей, Абіґаль усім заборонила заходити до неї в дім, навіть своїм батькам і сестрі Ґретель.

Табірний лікар замовив вакцину, яку доставили поїздом за три дні. Лікар спочатку зробив щеплення дітям двох років і старшим, а потім настала черга дорослих. Епідемії ледве вдалося уникнути. Згодом матері поскаржилися на харчі, які постачала їм армія; вони заявили, що інфікована їжа була загрозою їхнім дітям і призвела до смерті малого Ґюнтера.

Страждання об’єднали Олену й Абіґаль, тож вони відновили стосунки, а Ґретель час від часу приєднувалася до них, щоб поговорити про минуле, їхнє колишнє життя та мрії, які їм мріялися до того, як загроза збройного конфлікту змусила їх втекти зі своїх країн. Подруги майже не торкалися драм, що пережили нещодавно — вони були ще надто болісними. Але такі розмови, сам факт того, що вони не відчували себе одинокими, дозволило трьом жінкам, які зустрічалися то на ґанку, а то на задньому дворі, не втратити духу.

Абіґаль хотілось би, щоб її чоловік обійняв її і поплакав з нею, та, зосереджений на власному болю, Ганс став мовчазним і грубим. Він уважав за краще сісти десь у хатньому кутку й працювати над дерев’яним коником, якого обіцяв зробити старшому сину. Дуже часто в нападі гніву він кидав інструменти й лаявся.

— Я віддам його Іммі, — сказав він дружині, яка хотіла, щоб він стишив роботу й підтримав її в горі. — Наша донька буде рада отримати подарунок.

Коли ж вона наполягала, він сказав, що то її не стосується й різко попросив дати йому спокій. Абіґаль ніколи раніше не бачила свого чоловіка таким, але вона сама, глибоко нещасна, не мала чим його утішити, якщо він віддавав перевагу оплакувати своє дитя на самоті.

Восьмого червня зранку увагу всього табору Спіріт Лейк привернув поїзд з Онтаріо. У перших променях ранкового сонця величезна маса заліза зупинилася біля огорожі з колючого дроту, щоб військові зняли гроб з ялинових дощок. М’яка весняна погода підштовхувала багатьох ув’язнених до втечі, але, заблукавши в густому лісі, переслідувані комарами й дикими звірями, втікачі самі поверталися до табору, хіба що їх швидко ловили й повертали в табір під прицілом зброї. У ніч з 5 на 6 червня двоє в’язнів, які краще підготувалися до втечі, до того ж могли розраховувати на допомогу ззовні, вислизнули з табору під носом у вартових. Їх не було протягом двох днів. Їхня втеча відродила надію у в’язнів. Нарешті двоє з них вирвалися на свободу.

Та напередодні ввечері поповзли чутки, що тих двох піймали. Казали, що один загинув від кулі, але жодних підтверджень не було. В’язні, насамперед сім’ї втікачів, хотіли, щоб то були тільки чутки, поширені в намаганні налякати, а у Франка Вензеля й Івана Григоращука вийшло накивати п’ятами. На жаль, того раннього ранку на дерев’яній платформі стояла справжня труна, у якій покоївся Іван Григоращук. Найближчим його друзям дозволили провести його в останню путь на кладовище, що за пів милі від табору. Франк Вензель, його товариш у нещасті, розгублений, теж ішов у тій похмурій процесії. Біля могили до ходи долучилися чоловіки й жінки із села. Анна, сестра Франка, побачивши брата, з плачем кинулася в його обійми. Тісно притулившись, вони дивилися, як їхнього друга опускають у землю. Для в’язнів єдиним полегшенням, прописаним у Гаазькій конвенції, була заборона покарання за спробу втечі.

Літо минало досить мирно, попри реальний побут. Спекотні дні були виснажливими для в’язнів, які працювали на вирубуванні лісу, розчищали, корчували ліс і прокладали канали. Ця виснажлива праця приносила їм двадцять п’ять центів на день, суму, яку отримували солдати канадської армії додатково до їхнього грошового забезпечення, якщо їх направляли на додаткові роботи. Військові, що їх

1 ... 55 56 57 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"