Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Утрачений рай, Джон Мільтон 📚 - Українською

Читати книгу - "Утрачений рай, Джон Мільтон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Утрачений рай" автора Джон Мільтон. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 75
Перейти на сторінку:

Надкушували й запихали в пельки —

Не м’якоть соковиту, ні – а попіл

Розпечено-сухий, жарини й сажу

Глитали і випльовували й знову

Жаддиво жерли. (У людей не так:

Вони покуштували тільки раз.)

…Нарешті, змучені, відчули дозвіл

Вернутися у постаті колишні.

А втім, є чутка: відтоді щороку

На певен час знов сповнюється Пекло

Сичанням. Так гординя сатанинська,

Що звабила людей, ковтає попіл.

Принижена, обернена в гадюччя.

І все ж чорти між нами й досі сіють

Пересуди та міфи героїчні:

Немов-то Змій під ім’ям Отіона

Із Євриномою (це ніби Єва)

Олімпом правили ще до Сатурна,

Який по тому уступив Зевесу.

Тим часом у Раю пекельна пара

З’явилася за знадою: Гріховність

І син її фатальний Розпад-Смерть

(Поки що не на білому коні).

І мовила Гріховність: «Переможний

Всерозпаде, нащадку Сатани!

Ось нам імперія новоздобута

Думками й ділом нашого Отця.

Не будем нидіти в пекельних брамах

Не знані, не страшні, завжди голодні!»

У відповідь озвалося безформне

Гріховности поріддя: «Лютий голод

Мене діймає скрізь: на Небесах,

У Пеклі, у Раю не знаю меж,

Де є харчі моїй утробі трупній».

Йому на теє кровозмісна мати:

«Гамуй же голод масою рослин,

А потім ласуй рибами чи птаством

І звірами. Все, часові підвладне,

Безжально поглинай. А я, Гріховність,

В людей ввійшовши, запашні приправи

Тобі зготую з їхніх мрій, слів, дій,

А в них самих – присмаку найсолодшу:

Те – нищити, те – красти у безсмертя,

Все поспіль – тлити, ржавити, гноїти!»

З найвищого Престолу це узрівши,

Уседержитель так озвавсь до почту:

«Гляньте – заворушились пси пекельні:

Ген там у новоствореному Світі

Паскудять, переплутують і гидять,

Що Я створив, облюбував, беріг,

А нетямливо-нерозумні люди

Здали проклятим руйначам. А ті

Мені нетямством їхнім докоряють:

Мов, Я в раптовому пориві гніву

Віддав Гріхові й Смерті Новий світ.

Мої пекельники не здогадались,

Що Я їх витяг і зібрав на те,

Щоб злизувати нечистоти й гидь,

Якими людство світ Мій забруднить.

Налижуться, нассуться, нажеруться,

Аж розпиратиме їх. І тоді

Ти, Сину Мій, могутньою рукою

Зметеш Гріх-Смерть і скинеш поза Хаос

У Пекло й запечатаєш навік.

Тоді оновлені Земля і Небо,

Очищені, освятяться. А доти

На них тяжіє справедливий вирок».

Бог змовк. Озвалися небесні сонми

Стотисячоголосим «Алілуя!»

Воно, мов гомін океанських хвиль,

Зі співами злилося у хорал:

«О Всеблагий! У правді величавій

Своїм творінням Сам даєш закони —

Хто може заперечити Тобі

Чи Синові не воздавать хвали!

Він – людства Оновитель і Творець

Землі Нової при Новому Небі,

Що назавжди зіллються з Небесами».

Так славили Творця. Тим часом Бог

По одному Архангелів скликав

І їм велів по людській непокорі

Новому світові надати змін:

Сонцю – скривить екватор’яльний шлях,

Який давав постійну стужу й спеку

Тим а чи тим земним краям. Тепер

Хай Сонце ходить в різні пори різно:

Краї ті самі перемінно пражить

Спекота й лютий сковує мороз.

Накинуть Місяцеві зміну фаз;

Усім планетам – петляві стежки:

Хай іноді шикуються в ряди

Зловіснії – по три, чотири, п’ять;

Зіркам – непевні впливи на життя;

Ще – метеорні зливи і навальні,

Взаємодійно з Сонцем, лихоліття.

Вітрам – непередбаченість: затишшя

Й руйнівні бурі, шторми і тайфуни.

Громам – страшний розкочувати гуркіт…

Для змін тих, кажуть, Ангелам звелів

Потужно зрушить полюси Землі

І шлях новий накреслювати Сонцю

Обабіч від екватора: в сузір’ях

Тельця та інших до Близнят спартанських;

Од Рака в тропіках до Лева й Діви

І Терезів, ще нижче Козерога.

Так стались пори року. Де раніше

Завжди буяли літо чи весна

Й лише полярні кола навскоси

Освітлювало Сонце, що котилось

Круг обрію без заходу і сходу,

Рятуючи арктичні землі естів

Та антарктичні землі Магеллана

Від наступу льодів. Мов по бенкеті,

Сонце, сп’яніле від плодів Знання,

Хитається. Бо як же пояснити,

Що до падіння людського безгрішні

Й чисельніші, ніж потім, пожильці

Земні і не замерзли, й не спеклись?

Небесні зміни зачепили й Землю:

Її то труять випари боліт

На Півдні, то на Півночі вітри

Батожать снігом, градопадом, льодом.

Ім’я вітрам тим: Аргест, Борей, Кесій.

Південніше розбушувався Траскій —

Дерева трощить, виверта з корінням

І плугатарить море. Далі ринуть

Набряклі грозами Нот і Афер

З Сьєра-Леоне; їм наперекіс

Евр і Зефір; а збоку, від пустинь,

Лібеціо й Сироко – товкотнеча

Ристалища стихій. Їх доганяє

Дочка Гріха – вражда живих істот.

Ідуть убивцями на звірів звірі,

На птахів – птахи і на рибу – риба.

Вже не траву – одне одного їсть.

Поваги до людей нема – втікає

Чи шкірить зуби і пече злим оком.

Те бачив навкруги Адам. Не все,

Бо зосередивсь на тяжких думках.

Ба, і в собі відчув ще гірші зміни

І темну каламуть переживань,

Що виплеснулися в спізнілий лемент:

«О горе! Горе після благодати.

Це що – край новоствореному Світу?

Кінець мені невчасному? Прокляття

З благословення? Втеча від Творця,

Що дарував мені щасливу долю?..

Ні-ні! Тут – гірше. Те, що заслужив,

Спокутував би сам один. А зараз

Усе, що їм, п’ю, сплоджую, творю,

Вже прокляте й породжує прокляття.

«Зростайте й множтесь» – нам повелів Бог

Тоді на радість, а тепер на смерть

І ще на голову мою прокляття

Усіх нащадків. У тисячоліттях

Злоначинателя згадають так:

«Тобі, нечистий праотче Адаме,

Завдячуємо наші лихоліття».

І падатиме той проклін-подяка

На мене. О, яке було коротке,

Оплачене ціною довгих

1 ... 55 56 57 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Утрачений рай, Джон Мільтон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Утрачений рай, Джон Мільтон"