Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

— Може і так, — знизала плечима дівчина. — Так от, люди проходили випробування, і всі були задоволені. Багато позитивних відгуків: про здоровий сон, про те, що вони почали краще себе відчувати, з'явилися сили. А от проблеми почалися десь через три місяці. Один за одним люди потрапляли до лікарні. У когось з'являлися проблеми з серцем, у когось відмовляли легені чи нирки. Але переважна більшість лягали спати і помирали уві сні чи впадали в кому. Було навіть кілька випадків короткочасного сонного паралічу, такі люди відмовлялися від маски, але тоді вони взагалі більше не могли заснути. Як наслідок: передозування снодійним і смерть, — Катя розвела руками. — Важко такі причини смерті пов'язати з маскою для сну. Тим більше я впевнена, що вони підписували якусь форму нерозголошення, тож не могли повідомити в поліцію, що їх близьких вбила маска для сну. Це ж смішно.

— Таких людей навіть не слухали б... — підмітив журналіст.

— Я вам більше скажу, якщо розтин не показав нічого незвичайного, і все збігається з природною причиною смерті, поліція це спише на нестабільний емоційний стан. Вони можуть, звичайно, прийняти заяву, і навіть задля «галочки» з'їздити щось позапитувати. Але скоріш за все, нічого не будуть робити, — додав Степан.

— Коли я зібрала всю необхідну інформацію і впевнилася, що ці смерті дійсно пов'язані, лабораторія зачинилася, просто зникла, так само як і у Полтаві. На той час із піддослідних живими залишалося менше десяти людей. Той чоловік, що був в комі, жив у Черкасах. Я зібралася з думками і вирішила поїхати до його дружини, тієї Марини, щоб дізнатися якомога більше.

— Тобто, ти ось так взяла і поїхала проводити своє розслідування, не бувши поліціянтом, детективом чи журналістом і не маючи якихось знань та навичок?! — здивовано запитав Степан.

— Ну... Я бачила багато детективних фільмів та серіалів, — трохи невпевнено відповіла Катя.

На ці слова Степан вдарив себе долонею по лобі, закотив очі та почав хитати головою. Він не вірив в те, що почув. Такі прості та банальні речі, які ніяк не відповідають реальності.

— Не звертай на нього увагу, продовжуй, — запропонував Андрій.

— Так, все виявилося не так, як показують у фільмах, — Катя весь час дивилася на детектива, який продовжував хитати головою. — В інтернеті я дізналася ім'я того чоловіка, що був в комі.

— А як ти дізналася його адресу?

— Ну... — дівчина хитро посміхнулася, — телефонний довідник. В інтернеті є сайти, де можна вказати прізвище та ініціали, щоб дізнатися номер телефону та адресу. Я припустила, що у людей похилого віку буде домашній телефон.

— А ти молодець, — засміявся в голос Андрій, — винахідливо.

— Цікавий спосіб пошуку, — Степан оцінив кмітливість дівчини. Таким способом вже давно ніхто не користувався, але колись він був дуже дієвим.

— Дякую, — вона задоволено посміхнулася. — Отже, я написала прізвище, і мені випав список десь з десятком людей, але з потрібними мені ініціалами була всього одна людина. Тож я записала адресу, про всяк випадок виписала номер телефону і наступним ранком потягом поїхала на зустріч з Мариною.

— Тобі не здається, що легше було б подзвонити? — Андрій не дуже розумів цю дію, якщо був номер телефону.

— Я збиралася, але передумала. Не уявляю, як би я почала розмову з жінкою, у якої чоловік у комі. Дзвоню я і така: «Добридень, я шукаю тих, хто це зробив з вашим чоловіком. Але раніше вони називалися інакше і робили інші досліди. Але я впевнена, що це вони». Мені здається, вона б кинула слухавку. А при особистій зустрічі вона б не змогла б просто так піти.

— Слушне зауваження, — погодився журналіст.

— Тож з самого ранку я сіла на потяг і приїхала по вказаній адресі. І потрапила на похорон. Той чоловік помер, так і не прийшовши до тями. Довелося триматися осторонь. Весь день я спостерігала і чекала слушного моменту. Він прийшов, коли люди почали виходити з кафе, де поминали чоловіка. Я підійшла до вдови, якраз у той момент біля неї нікого не було, її діти кудись відійшли. Висловивши свої щирі співчуття, я присіла поруч.

— Хм, я нещодавно теж побував на похороні, намагаючись вислідити одну дивну істоту. І зробив приблизно те ж саме, — Андрій помітив на собі незрозумілі погляди, — вибачте, це не важливо. Продовжуй!

— Досить коротко і швидко я розповіла їй, що шукаю тих людей, які зробили це з її чоловіком. Розповіла про іншу лабораторію і інші випадки, і попрохала розповісти все, що вона може згадати про тих людей чи випробування. Вона заплакала, якраз в цей момент підійшли її діти і попрохали не чіпати їх матір. Але у жінки були інші плани. Коли я почала підводитися, вона схопила мене за руку і попросила приїхати ввечері, щоб поговорити. Я так і зробила.

«Знаєте, мій Валера дійсно страждав через те, що не міг нормально спати. І яке було щастя, коли з'явився той центр, і Валеру взяли для випробувань», — почала розмову вдова.

«Я впевнена, що так і було. Це таке полегшення, коли вдається хоча б якось полегшити життя», — я їй дійсно співчувала, таке горе.

«Так, ви маєте рацію. Він був щасливим, коли знову зміг нормально спати», — вона посміхнулася куточками рота.

«Вибачте, що я не дуже тактовна, але я поспішаю. Ми б могли поговорити про саму маску та випробування?»

«Так, звичайно. Що саме ви б хотіли дізнатися?»

«Як довго ваш чоловік користувався маскою, перш ніж з'явилися проблеми?»

«Десь трохи більше трьох місяців. І знаєте, якихось дуже помітних проблем не було. Десь за тиждень до коми...» — Марина знову почала плакати, і я її не квапила. Тож просто чекала, коли їй стане краще. — «Вибачте. Десь за тиждень до коми, він почав хропіти і інколи прокидався через кашель. Ми вважали, що це цілком нормально».

«Дайте здогадаюся: ви все одно поїхали до центру, адже вам сказали, що, якщо буде хоча б щось незвичайне, треба з'явитися?!»

«Так! Звідкіля ви знаєте?» — тоді мені здалося, що вона перестала мені довіряти.