Читати книгу - "Сила природи, Джейн Харпер"

Бейлі почав був щось говорити, але дружина відмахнулася.

— Навіть якщо він і скоїв помилку... — очі Мішель метнулися на родинний портрет. — Навіть якщо вони фліртували, наприклад, і він щось сказав, а Марго неправильно витлумачила, чого вона йому надсилала ото такі речі? Зовсім не має самоповаги? Якщо не хотіла, щоб фото потрапили в інтернет, може, не варто було поводитися, як малолітня повія?

Не встигли ці слова злетіти з її вуст, як Бейлі зірвався на ноги й виштовхав дружину з кімнати. Його не було декілька хвилин. До Фока долинали приглушені звуки — твердий і тихий голос чоловіка й нестямні та пронизливі відповіді. Повернувся Бейлі ще напруженішим.

— Перепрошую за це. Вона не при собі, — зітхнув він. — Це вона перша побачила ті фото й відео. Ми купили у вітальню новий планшет, і мобільний Джоула якось синхронізувався з ним. Мабуть, це сталося випадково, коли Джоул щось закачував, але у планшеті продублювалося те, що було в нього на камері, й Мішель усе побачила. І подзвонила мені. Я вже їхав на той клятий автобус, що мав відвезти нас на турбазу, тож мені довелося розвернутися і їхати додому. Джоул був тут з кількома друзями. Я відіслав їх по домівках і, певна річ, змусив його стерти всі фото. Вишпетив його.

— Це тому ви запізнилися на турбазу? — запитав Фок, і Бейлі кивнув.

— Я взагалі не хотів їхати, але запізно вже було все скасовувати. Це має кепський вигляд, коли бос не з’являється. Крім того... — він завагався. — Я подумав, що варто попередити Алісу.

Фок побачив, як у Кармен поповзли вгору брови.

— Хоча ви вже стерли всі фото? — спитала вона.

— Я гадав, це важливо, — промовив він з мученицькою ноткою в голосі.

— І вам вдалося? Попередити її?

— Так. Першого вечора в поході, коли ми пішли в жіночий табір. Я намагався додзвонитися їй з дороги, але так і не зміг. А заки я доїхав до турбази, жіноча група вже вийшла в похід.

Фокові пригадалося, як у них з наближенням до гір теж пропадав зв’язок.

— Але чому така нагальність? — поцікавився він. — Ви ж сказали, що всі фото були видалені, то чому не розповісти все після походу? Якщо взагалі розповідати?

— Ну, так. Слухайте, особисто я був би щасливий просто стерти всі світлини й забути про них, але... — він зиркнув на двері, де нещодавно стояла його дружина. — Мішель була — і є — дуже засмучена. Вона знає телефон Марго Рассел. Дорогою я почав хвилюватися, що Мішель... ну, не знаю... відчує потребу висловитися. Я не хотів, щоб за три дні Аліса повернулася з походу й побачила купу повідомлень від Марго з наріканнями на мою дружину, а сама Аліса й гадки ні про що не має. Тоді б у неї з’явилися законні підстави подати скаргу.

Фок і Кармен дивилися на нього.

— То що ви сказали Алісі? — запитав Фок.

— Я подумав, вона, мабуть, не захоче, щоб усі дізналися, отож відвів її вбік, — на його вустах промайнула тінь напруженої посмішки. — Як по щирості, то це я не хотів, щоб усі дізналися. Я сказав їй, що у Джоула були фото Марго, але вони вже стерті.

— Як Аліса відреагувала?

— Спочатку вона взагалі не повірила. Тобто не хотіла мені вірити, — він знову зиркнув на двері, де перед тим стояла його дружина. — Але, мабуть, це все було очікувано. Вона наполягала, що Марго б так не вчинила, та коли я сказав, що на власні очі бачив фото, її реакція змінилася. До неї почало доходити, й вона запитала, чи не показував я ще комусь і чи не планував це зробити. Я відповів: ні, звісно, ні. Здається, вона ще не до кінця це усвідомила. Нічого дивного. Мені й самому було нелегко, — він опустив погляд на руки.

Фок пригадав Джил Бейлі й нахмурився. «Це сімейна справа».

— Ви розповіли сестрі про те, що сталося?

— В поході? — Бейлі похитав головою. — Не все. Я сказав, що запізнився, бо ми знайшли у Джоула відверті фото. Я не згадував, що тут замішана Марго. Подумав, що це вже Аліса вирішить як її мати, — зітхнув він. — Але після походу, коли Аліса не повернулася, мені довелося розповісти Джил.

— Як вона відреагувала?

— Розсердилася. Сказала, що мені слід було викласти все повністю ще першого вечора в таборі. Мабуть, і справді слід було.

Кармен відкинулась у кріслі.

— То як фотографії просочилися в інтернет? Марго каже, вони там з’явилися відучора.

— Я щиро не знаю. Я поїхав до неї вчора, щойно дізнався про це від Мішель. А вона дізналася від іншої мами, — похитав він головою. — Вірте чи ні, а я справді не думаю, що Джоул поширював би їх. Я мав з ним довгу розмову про повагу й приватне життя, і схоже було, що він усе затямив.

Зараз, подумалося Фокові, інтонації у Данієля Бейлі були точно як у його дружини.

— Коли Мішель натрапила на світлини, з Джоулом було декілька друзів, — провадив Бейлі. — Гадаю, в тому хаосі хтось із них, швидше за все, скопіював файли, — він покрутив у руках власний мобільний. — Я просто хочу, щоб Джоул нарешті відповів на дзвінок, чорт забирай, і ця ситуація владналася.

На мить запала тиша, чулося тільки потріскування з коминка.

— Чому ви про це і словом не обмовилися, коли ми розмовляли минулого разу? — запитав Фок.

— Я намагався поважати особисте життя дітей. Не погіршувати для них ситуацію.

Фок подивився на нього, і вперше Бейлі не зміг поглянути йому в очі. Отже, це не все. Фок пригадав Марго, яка стояла на кухні, самотня й схожа на маленьку дитину.

— Скільки Марш років на цих світлинах?

Бейлі кліпнув, і Фок зрозумів, що не помилився.

— Якщо хтось перевірить, коли ці фото були зроблені, то виявить, що їй на них усього п’ятнадцять?

— Не знаю, — похитав головою Бейлі.

Фок був упевнений, що він знає.

— Скільки років вашому синові?

Тривале мовчання.

— Йому вісімнадцять, щойно виповнилося. Та коли вони зустрічалися, йому було