Читати книгу - "Ловець тіні, Донато Каррізі"

«чистокровні гончі», останнім часом у пресі почали називати «молекулярними собаками» за їхню здатність іти по сліду молекул певного запаху за найнесприятливіших умов. А ще через те, що, на відміну від інших порід, вони могли відшукати слід навіть тоді, коли після вчиненого злочину минуло багато часу. Зовсім недавно їх залучали до пошуку маніяка, який зґвалтував і вбив дівчинку на Півночі Італії. Вони привели слідчих просто до місця роботи злочинця, де його заарештували перед гуртом фотографів і телекамер. Відтоді порода молекулярних гончих зажила великої слави.

Однак серед поліціянтів їх називали, як раніше: «собаки для трупів».

Саме тієї миті один зі псів зупинився й відразу повернувся мордою до свого дресирувальника. То був сигнал, що собака щось нанюхав. Дресирувальник підняв догори руку: то була команда, якою він вимагав у собаки підтвердження. Той справді загавкав, підняв від землі писок, виструнчившись на всіх чотирьох лапах і чекаючи на винагороду.

— Синьйоре, тут щось є, — промовив агент, звертаючись до віцеквестора Моро. І відразу пригостив собаку шматочком сухого корму, відвівши його від вказаного місця.

Підійшов Моро разом з Креспі. Обидва присіли. Поки комісар присвічував ліхтариком, віцеквестор розчистив рукою землю, вкриту сухими гілками й листям. Провів долонею по розчищеній ділянці.

Намацав невелику виїмку.

— А щоб тебе! — мимохіть вихопилося в Моро.

Сандра, яка стояла неподалік, збагнула, що діється. Там, під землею, лежало тіло. Про це свідчив не лише той факт, що їх привів сюди бладхаунд. Зазвичай грудна клітка мерця, похованого без труни, через деякий час просідала під вагою накиданої зверху землі, а тому в ґрунті утворювалася виїмка.

До Сандри підійшов Креспі:

— Веґа, мабуть, тобі слід приготуватися до роботи.

Сандра одягнула білий комбінезон з капюшоном, начепила на голову дужку з мікрофоном для аудіозапису, прилаштувавши його ближче до рота.

Групи особливого призначення поступилися місцем слідчим із судової експертизи, які разом з могильниками почали копати. Ділянку обгородили стрічками, навколо встановили прожектори.

Фотослідча раз-по-раз знімала «дзеркалкою», щоб задокументувати роботи. Поступово, поки прибирали шар за шаром ґрунт — обережно, за допомогою маленьких лопаток, — починало щось з’являтися. Спершу показалися краї холош джинсової тканини. Зразу стало зрозуміло, що то штани.

Тіло закопали всього лише на пів метра завглибшки, а тому трохи згодом відкопали й решту. Пара кросівок, короткі шкарпетки, коричневий пасок, зелена куртка-вітрівка. Тіло лежало горілиць, ноги дещо підігнуті до грудей, що вказувало на те, що той, хто вирив яму, неправильно розрахував зріст мерця. Тепер грудна клітка просіла, на її місці утворилася велика дірка.

Сандра продовжувала фотографувати, рухаючись навколо колег, що проводили ексгумацію. Вони вже покинули лопатки й тепер змітали рештки землі за допомогою щіток.

Голова ще залишалася під землею, однак руки — єдина частина тіла, не покрита одягом і взуттям, — скидалися на два темних, схожих на дерев’яні, відростки. Таке поховання тіла прискорило його розкладання.

Тепер настав час відкрити обличчя. Робили це дуже обережно. Нарешті показався лише череп з іще приліпленим до нього волоссям: густою темною шевелюрою.

— Чоловік, вік невідомий, — промовив судмедексперт після того, як уважно оглянув кістки в лобовій частині, вилиці та нижню щелепу.

— Є вхідний отвір на рівні правої скроні, — сказала Сандра в мікрофон і відразу подумала про Ruger, яким користувався вбивця, той, що вже став його особистим тавром.

Вихідний отвір мав бути в потиличній частині черепа.

Потім, наводячи об’єктив на ближче зображення, щоб зняти першим планом, вона помітила раптом, що на землі з-під черепа щось виглядає.

— Там, під тілом, щось є, — повідомила вона колегам-слідчим.

Ті на мить завмерли, вирячившись на неї. І знову взялися копати.

Віцеквестор Моро стояв за кілька метрів від них. Спостерігав за роботою, стояв непорушно, схрестивши руки на грудях. Бачив, як експерти витяги тіло з ями та обережно поклали на плівку.

Саме тієї миті в землі відкрилося друге тіло, закопане нижче.

— Жінка, вік невідомий.

Вона була менша на зріст за свого сусіда по похованню. Одягнена у квітчасті легінси й рожеві кросівки. Верхня частина тіла була оголена.

Сандра подумала про попередніх жертв жіночої статі. Діана Дельґаудіо була гола, що й спричинило переохолодження та врятувало тим їй життя. Пію Рімонті спершу роздягли, а потім мучили, перш ніж зарізати мисливським ножем. Для чоловіків убивця завжди припасав швидку смерть. Джорджо Монтефйорі примусили вдарити Діану ножем, однак зрештою і він дістав кулю в потилицю, як під час страти. Стефано Карбоні вистрілили в груди, його смерть теж була миттєва. Чоловікові, якого щойно викопали, певно, поталанило менше, зважаючи на отвір у скроні.

Можливо, монстра просто не цікавили чоловіки? Тоді навіщо він вибирав закохані пари?

Грудна клітка другої жертви теж просіла під вагою. Судмедексперт уважно оглянув тіло.

— Ліворуч восьме та дев’яте ребра жінки мають сліди пошкодження, що вказує на можливий удар ножем, — сказав він.

Отже, спосіб вчинення вбивства, характерний для монстра, підтвердився й цього разу.

Перш ніж патологоанатом устиг щось іще сказати, за кілька кроків від тіл загавкали інші собаки.

У другому похованні знайшли два наплічники. Перший — червоний, а другий — чорний. Перший — більший, а другий — менший. Вони належали жертвам. Найперше й найпереконливіше пояснення, що спадало на думку: убивця, не маючи вдосталь місця в першій ямі, був змушений викопати другу.

Коли могильники відкрили чорний наплічник жінки й почали діставати його вміст, Сандра побачила, як змінився вираз обличчя Моро.

На обличчі суперполіціянта враз проступила маска розгубленості. Віцеквестор узяв предмет, який вона легко впізнала.

Тест на вагітність.

Мовчання поширилося як пошесть, ніхто в лісі не наважувався промовити ані слова. Усі присутні переживали однаковий жах.

— Автостопники, — тихо промовив віцеквестор Моро.

18

«Життя — це лише довга низка перших разів».

Сандра не пам’ятала, хто це сказав, але ту цитату пригадала, коли вже йшла з місця злочину. Раніше їй завжди здавалося, що її душа сповнена позитивного ставлення до життя, сподівань і надії.

Усе на світі колись відбувалося вперше. Наприклад, вона пам’ятала, як у дитинстві батько вчив її кататися на велосипеді.

«Ось так, тепер ти вже ніколи не забудеш, як це робиться», — приказував. І таки мав рацію, хоча тоді їй не дуже в це вірилося.

І пам’ятала, коли вона вперше поцілувалася з хлопцем. Таке теж не забувається, навіть якщо дуже хочеться: той був звичайним прищавим підлітком, у якого пахло з рота жувальною гумкою з ароматом суниці. Тоді вона