Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

Я подумки пробіглася списком, щоб оцінити наскільки привабливою нареченою була б сама в індійському суспільстві. Не знаю чи хороший у мене гороскоп, але я однозначно застара і, тим більше, занадто освічена. Мою заплямовану репутацію теж неможливо приховати. Тому я не найкраща кандидатура. Принаймні у мене світла шкіра. Це єдиний плюс.

Минулого тижня Талсі мала йти на весілля своєї кузини і зізналася (це дуже нетипово для індійців), як вона ненавидить весілля. Всі ці танці, плітки. Весь цей парадний одяг. Вона б краще мила в ашрамі підлогу і медитувала. Ніхто в її родині цього не розуміє і не сприймає. Її відданість Богові — це щось поза межами норми, як вони вважають. Талсі каже: «У моїй родині всі вже забили на мене. Я геть інакша. У мене репутація поганої дівчинки, мовляв, їй кажеш одне, а вона робить інше. Я з характером. І не дуже старанна учениця, але тепер візьмусь за науку, бо хочу вступати в коледж і вирішувати самостійно, що мені цікаво у житті. Я хочу вивчати психологію, так як це робила наша гуру, коли вчилась у коледжі. Всі кажуть, що я складна дівчина, бо мене не так просто примусити щось зробити. Моя мама це розуміє і завжди старається надати аргументи, щоб мене переконати. А ось тато не такий. Хоч він і намагається обґрунтувати свою точку зору, та якось непереконливо. Іноді сама дивуюсь, що я роблю у цій сім’ї, ми ж такі різні.

Кузина Талсі минулого тижня вийшла заміж. Їй лише двадцять один, а її рідна молодша сестра, якій двадцять, наступна у списку дівок на виданні. Це означає, що Талсі опиниться під потужним пресом стосовно свого заміжжя. Я запитала, чи вона взагалі хоче виходити заміж. А вона відповіла: «Нііііііііі!..» — і це «ні» тягнулося довше, ніж захід сонця, який ми спостерігали над садами.

— Я хочу тусуватися світом, — сказала вона, — як ти.

— Знаєш, Талсі, раніше я не могла так тусуватися. Я була у шлюбі.

Вона насупилася і зиркнула крізь свої розбиті шкельця, вивчаючи мене допитливим поглядом. Так, ніби я щойно сказала їй, що колись була брюнеткою, а вона тепер намагається це уявити.

Зрештою промовила:

— Ти? Заміжня? Не можу повірити.

— Але це правда. Я була.

— І саме ти була ініціатором розриву?

— Так.

— Це дуже похвально, що ти розлучилася. У тебе зараз неймовірно щасливий вигляд. Але я. Як я тут опинилася? Чому я народилась індійською дівчиною? Це мене обурює до глибини душі! Чому я з’явилася на світ у цій сім’ї? Чому мені потрібно ходити на стільки весіль?

Потім Талсі бігала по колу роздратовано і вигукувала (досить голосно як на правила ашраму):

— Я хочу жити на Гаваях!

60

Річард із Техасу теж один раз був одружений. У нього два сини, обидва тепер дорослі чоловіки, обидва мають близькі стосунки з батьком. Іноді Річард згадує свою колишню дружину, розповідаючи якісь життєві історії, і завжди тепло про неї відгукується. Я трохи заздрю йому, коли це чую. Як же Річардові поталанило, що вони з колишньою дружиною залишилися друзями, навіть розлучившись. Це ще одна дивна побічна дія мого жахливого розлучення — щоразу, чуючи, що люди мирно розійшлися, я заздрю. Навіть гірше — я дійшла висновку, що це по-справжньому романтично, коли шлюб припиняє існувати у цивілізований спосіб. У стилі «ох… як це мило… вони, мабуть, по-справжньому кохали одне одного».

Тому одного дня я вирішила докладніше розпитати про це в Річарда:

— То у вас із колишньою теплі стосунки. Ви досі близькі?

— Нє-а, — відповів він спокійно, — вона вважає, що моє справжнє ім’я — козел.

Я була вражена, як мало він цим переймався. Мій власний колишній чоловік теж вважає, що мені слід змінити ім’я, але це просто розриває мені серце. Він так ніколи і не пробачив, що я його покинула, і це найважче. Не мало значення, скільки декалітрів вибачень і пояснень я на нього виливала, скільки провини взяла на себе, і яку матеріальну компенсацію чи спокуту пропонувала йому за те, що пішла, він так ніколи і не зміг би привітати мене, мовивши: «Агов, я просто вражений твоєю щедрістю і чесністю. І я хочу сказати тобі таке: мені було дуже приємно з тобою розлучатися». Ні. Я недостойна прощення. І ця непрощена чорна діра досі була у мене всередині. Навіть у хвилини щастя і радості (надто у хвилини щастя і радості) я ніколи не забувала про неї. І здавалося, це вже ніколи не зміниш, ніколи не відпустиш.

Якось я розмовляла про це з моїми друзями з ашраму — серед нас з’явився новачок — сантехнік із Нової Зеландії. Ми познайомилися, коли він довідався, що в ашрамі живе письменниця, і розшукав мене, аби повідомити, що він теж поет і недавно у себе в Новій Зеландії видав пречудові мемуари «Духовний шлях сантехніка». Сантехнік-поет із Нової Зеландії, Річард із Техасу, ірландський фермер, індійська дівчинка-підліток Талсі та Вів’єн — літня пані з пухнастим сивим волоссям і незгасною смішинкою в очах (вона була монашкою в Південній Африці) — таке коло моїх близьких друзів тут, екстравагантна групка персонажів, яких я менш за все сподівалася зустріти в індійському ашрамі.

Тож якось під час обіду ми всі разом розмовляли на тему шлюбу.

Сантехнік-поет із Нової Зеландії сказав:

— Для мене шлюб — це операція, під час якої людей зшивають разом, а розлучення — це як ампутація, і для того, щоб усе загоїлося, потрібно багато часу. Що довше ви були одружені, то складніша ампутація і важчий процес одужання.

Цим можна пояснити дивні відчуття після розлучення чи після ампутації, що переслідували мене роками — ніби я розмахую фантомною кінцівкою, повсякчас збиваючи з поличок речі.

Річард із Техасу поцікавився, чи я планую дозволяти моєму колишньому решту мого життя диктувати, як я маю почуватися стосовно себе самої, і я сказала, що не впевнена в цьому. Наразі мій «екс» досі має на мене великий вплив і якщо чесно, то я досі сподіваюся на його прощення, чекаю, щоб він мене відпустив і дозволив піти з миром.

Молочний фермер з Ірландії зауважив:

— Гаяти свій час на те, щоб чекати, поки такий день настане, не дуже розумно.

— Що я можу вам сказати, хлопці. Я зациклилася на своєму почутті провини, як деякі жінки зациклюються на бежевому кольорі.

Колишня католицька монашка (вона, зрештою, добре знається на провині) навіть чути нічого не хоче: