Читати книгу - "Обіцяна, Леля Карпатська"

— Жінка?.. — вражено повторив Святослав.

Очі в темряві спалахнули жовтим вогнем. Здавалося, його сила була здатна спопелити Власлава.

— Ти віддав йому власну дружину? — бранець остаточно втратив надію на те, щоб змінити ситуацію. Власлав давно втратив залишки людяності.

— Вона була проміжною, нічого не вартувала… Він забрав тільки її душу, оболонку залишив. Окрім того, ніколи не пізно завести нову. Вони ж, як собаки. Варто тільки поманити, — Власлав спробував засміятися, проте це йому не вдалося. Він був надто п’яний. Тому з його рота вирвалася тільки відрижка. — Добре, лишу тебе… Не сумуй тут без мене.

Хитаючись, він пішов до виходу і через хвилину кроки затихли. Святослав приречено схилив голову. Враз його увагу привернули дивні звуки. Спершу чоловік подумав, що то миші або щури, проте наступної миті з темряви виринув силует. Він м’яко ступав по долівці, повільно наближаючись до в’язня. Власлав, захмелілий від надто великої кількості випитого, забув вимкнути світло. Через кілька секунд велика руда кішка з’явилася у кількох метрах від Святослава, і зупинилася у найбільш освітлювальній частині підвалу. Вона уважно дивилася на нещасного полоненого, примруживши очі.

— Кицю, ти звідкіль взялася? — лагідно всміхнувся Святослав. — Ходи, я тебе погладжу.  

Кішка на мить завмерла, а потім її тіло почало змінюватися. Шерсть розчинилася в повітрі, ніби туман, лапи видовжилися — і через кілька секунд перед чоловіком з’явилася Яра. Останніми змінилися її очі. Із жовтих вони стали світло-зеленими.

Спершу Святослав злякався, проте його вимучене тіло і усвідомлення обставин, в яких він опинився, дозволили прийняти цю неймовірну ситуацію.

— Хто ти? — спитав він.

— Яра… — одразу відповіла дівчина.

Вона обережно підійшла до чоловіка і її погляд одразу впав на кайдани, в які той був закований.

— Бідолашний… Скільки часу ти вже тут? — Яра стала на коліна перед Святославом.

— Н-не знаю.

— Як ти сюди потрапив?

Святослав сів, спершись на стіну позаду себе.

— Я приїхав відвідати дочку.

Яра затремтіла і вражено зойкнула:

— Ти тато Ляни?

— Ти знаєш її?! — чоловік зірвався з місця, налякавши дівчину, і одразу спробував її заспокоїти: — Вибач, я не хотів…

Яра спробувала всміхнутися.

— Так, знаю. Але чому він тебе закрив тут? Що ти зробив?

Святослав знову сів.

— То довга історія. Я ніколи собі не прощу того…

— Він хоче щось їй заподіяти, — брови дівчини зійшлися на переніссі. — Хоче зробити те, що зробив із моєю мамою.

— Та жінка, яку він позбавив душі, твоя мати?

— Позбавив душі?.. — дівчину кинуло в жар. — Як? Навіщо?

— Він підгодовує демона всередині себе. На жаль, твоя мама стала однією з жертв… Але вона залишилася жити, на відміну від обіцяних.

— Хто такі обіцяні? Кому обіцяні?

— Тому ж демону, — з жалем відказав полонений. — Ми викликали його. Тепер він прагне відродитись.

По спині дівчини пройшов мороз. Вона пригадала день, коли Власлав забрав її маму і згодом повернув тільки тіло — оболонку, яка колись була живою людиною.

— Він забрав її душу, — прошепотіла Яра. — Ось, чому їй не могли допомогти жодні лікарі.

Святослав не відводив очей від дівчини.

— Що з нею тепер? З твоєю мамою? Вона жива?

— Зараз це лише тіло. Я доглядаю її весь цей час.

— То Власлав твій… вітчим?

Яра витерла сльози і заходилася оглядати кайдани чоловіка.

— Тобі треба забиратися звідси. Я не знаю, нащо він тебе тут тримає… Мабуть, аби ти не забрав Ляну.

Дівчина панічно обмацала кожен із залізних кайданів, проте не знайшла клапану для ключа.

— Дідько! — паніка змінилася злістю. — То не прості кайдани!

Святослав глянув на власні зап’ястя. Кільця були суцільні, без жодної віддушини.

— Як це можливо?

Яра підвелася і з жалістю глянула на чоловіка.

— То незвичайні кайдани. Так просто тебе не звільнити.

Раптом зверху почулися крики Власлава:

— Яро! Де ти в біса ходиш?! Іди, приберися тут!

Дівчина підстрибнула.

— Я мушу йти…

— Стривай! — благав Святослав. — Допоможи моїй доньці!

— Я… спробую.

Дівчина побігла до виходу. На щастя, п’яний Власлав забув зачинити двері погребу на замок. Бранець провів її поглядом. Він сподівався, що падчерка його колишнього одногрупника повідомить Ляну про небезпеку.

***