Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— На тій планеті з урсами розбився приватний корабель. Нам надіслали прохання підібрати тих, хто вижив.

— Коли він розбився? — запитала я, відчуваючи, як земля йде з-під ніг.

— Кілька днів тому.

— Альфред, коли ти з Настею спілкувався де вона була?

— Не переживай, це не вона, — сказала королева, — її корабель уже підлітає до Афону.

Альфред підійшов упритул до мене, і я сперлася спиною на нього.

— Добре, — сказала я з полегшенням — Антуан полетів із нею?

— Так. Охорона в них своя дуже хороша. Завтра відлітаємо з планети, ще кілька днів, щоб підлетіти окремим кораблем до планети і на малому спуститися. Ти зможеш спуститися за хлопцями?

— Так, звісно. Нерозумно було б комусь іншому йти. Мене вони досі не бачать. Але краще підійти вдень.

— Постараємося, а там як вийде.

— А що з великим кораблем?

— Він підлітає до Афону, ми пересядемо на інший великий корабель. Щоправда це військовий і мені довелося дуже наполягти, щоб відправити тебе. Команду вибереш собі сама.

— Пілот потрібен і за великим рахунком усе.

— Я теж полечу, — сказав Альфред.

— Я не сумнівалася і вже сказала про це. Відправила подивитися твої спогади щодо урсів — це хороший навчальний матеріал. І таких як ти поки що одиниці. І ти ближче всіх до тієї злощасної планети.

— А чому вам відправили? Якщо ви говорили про військовий корабель.

— Просто Олександру зателефонували і запитали за тебе і де ми. І запитали, чи можеш ти забрати людей з тієї планети. А коли ми дізнавалися, як туди дістатися, то виявилося, що неподалік є корабель, який буде проходити там. І військові трохи образилися, що не до них звернулися.

— Хм, вони знають, що це самогубство.

— Знають і в них є зброя, що здатна вбити урс.

— Це добре.

— Ідіть одразу в медпункт і можете далі ніжитися в номері.

Альфред узяв ключ-карту, і ми одразу пішли на перший поверх у медпункт. Виявляється, це малоприємний процес так ось заліковувати ранку. Минулого разу, у мене руки самі гоїлися, без чиєїсь допомоги.

— Хочеш, можемо прогулятися, — запропонував Альфред.

— Не хочу. Принаймні, не на цій планеті. Ходімо краще в номер. Ще речі зібрати.

— Ізі, що їх там збирати. І я вже все зібрав. Ходімо, я хотів тебе в парк відвести, тут дуже красиво. А потім у мене ще плани були на вечір із тобою.

— Звучить заманливо. Ми вдвох йдемо?

— Так, тільки зараз на кілька хвилин повернемося в номер, одягнемо жилети і куртки, а то тут прохолодно.

Зранку вже, коли летіли на військовий корабель, читала новини. Альфред дивився на мене з планшетом і тихо запитав:

— Тобі не набридло читати цю маячню?

— Ні, бачу, хтось новини вже читав.

— Уже шкодую, що відкрив.

Я посміхнулася, повернулася до нього і поцілувала.

— Я ж не про себе читаю, хоча гаразд про себе тільки по діагоналі і заголовки. Мене інші новини цікавлять, наприклад, про сімейку Лістерів. Ось дивись.

Показала йому фото Ірини Лістер.

— Іра?

— Так. Даремно вона давала інтерв'ю, перекрутили все.

— Звідки ти знаєш? — запитав Олександр.

— Вона та ще стерва, але таких дурниць не говорить і не робить. Ну, те що вона невдало засвітилася з хлопцем, який явно її друг, а не хлопець, це факт. Але вона ще й щось відповіла з цього приводу і тут все перекрутили. Просто якщо читати типу її відповіді, вона так не говорить, навіть коли її в кут заженеш. І це складно зробити, вона вважає за краще нападати, а не бекати як вівця.

Король з моїй відповіді тільки посміхнувся.

— Мабуть, ти її добре знаєш.

— Занадто... — тихо сказала я і вимкнула новинний сайт.

Написала Антуану, запитала, де вони. Повідомлення зависло в режимі очікування.

— Підлітаємо, — сказав Роман, — дивіться який красень.

Виглянула у віконце ілюмінатора, так корабель величезний. Узяла Альфреда за руку і злегка стиснула.

— Нервуєш?

— Трохи.

Корабель залетів у шлюз. І вже за кілька хвилин можна було виходити. Я взяла свій рюкзак, Альфред сумку. Нас зустрів капітан корабля, все ж таки королівська родина. Потім нас розвели по каютах. Нам з Альфредом дісталася одна на двох, мене це порадувало. Щоправда, напружувало те, як на мене дивляться військові. Було відчуття, що від мене чогось чекають.

Невдовзі після того, як заселилися в каюту, мені запропонували полазити по стіні скеледрому і подивитися на спійману в клітку урсу. Передяглася в спортивний костюм і мокасини. Альфред пішов разом зі мною. Нас одразу провели в один ангар. У ньому стояло кілька кліток, усі були порожні, крім однієї. Навколо неї було намальовано коло. Мені запропонували наблизитися до неї і подивитися такі ж урси на планеті.