Читати книгу - "Американський психопат"

Почистивши зуби ниткою і перевдягнувшись у шовкові боксери «Поло» та бавовняну майку «Білл Бласс», я заходжу до ванної кімнати, де Крісті лежить, потягуючи біле вино з келиха «Стюбен» на тоненькій ніжці. Я сідаю на мармуровий край ванни і наливаю туди олію для ванн з травам «Монік Ван Фрер», розглядаючи тіло в молочній воді. Доволі довго мої думки метушаться, сповнені бруду: її голова зовсім близько, я можу її розбити; моє прагнення атакувати, образити й покарати її здіймається всередині і вщухає, і тоді я вже можу зазначити:

— Ти п’єш дуже хороше шардоне.

Після тривалої паузи, впродовж якої я стискаю маленькі груди, схожі на дитячі, я кажу:

— Я хочу, щоб ти вимила свою піхву.

Вона дивиться на мене поглядом сімнадцятилітки, потім оглядає своє тіло, що ніжиться у ванні. Ледь помітно знизавши плечима, вона ставить келих на край ванни, опускає руку до рідкого, теж білявого волосся під цим пласким, порцеляново-гладеньким животом, і злегка розставляє ноги.

— Ні, — тихо кажу я. — Ззаду. Стань на коліна.

Вона знову знизує плечима.

— Я хочу дивитися, — пояснюю я. — У тебе дуже гарне тіло, — говорю я, спонукаючи її.

Крісті перевертається, стає рачки, її задок піднятий над водою, і я переходжу до іншого боку ванни, щоб краще бачити її вульву, яку вона пестить мильною рукою. Я підношу руку трохи вище її руки, до заднього проходу, трохи розсуваю його і починаю легенько пестити пальцем, змоченим у олії для ванни. М’язи скорочуються, вона зітхає. Я виймаю палець і просовую його трохи нижче, до її пизди; обидва наші пальці рухаються вперед і назад, потім знову в її тіло. Всередині вона мокра, я виймаю зволожений вказівний палець і знову засовую до заднього проходу — він вільно заходить аж до суглоба. Вона двічі зітхає і насаджується на нього, продовжуючи пестити свою вульву. Це триває деякий час, доки не лунає дзвінок, оголошуючи, що прийшла Сабріна. Я кажу Крісті вийти з ванни, витертись, взяти у шафі халат (тільки не «Біджан») і випити зі мною та нашою гостею у вітальні. Сам іду на кухню, де наливаю склянку вина для Сабріни.

Однак Сабріна не білявка. Коли перший шок згасає, я відходжу від дверей і нарешті впускаю її. У неї каштаново-світле волосся, не по-справжньому світле, і, хоч це мене страшенно бісить, я нічого не кажу, бо вона дуже приваблива — не така юна, як Крісті, але й не сильно потаскана. Коротше кажучи, схоже, що вона варта тих грошей, що я плачу їй за годину. Моя лють повністю тамується, коли вона знімає плащ, відкриваючи гарне, спортивне тіло у вузьких чорних легінсах та квітчастому топі з бретелькою через шию, у чорних туфлях із загостреним носаком на високих підборах. Це полегшення, тож я веду її у вітальню, саджу на білу пухову канапу і, не питаючи, чи хоче вона випити, несу келих білого вина та підставку для нього з готелю «Мауна Кеа» на Гаваях. Зі стереоколонок лунає запис бродвейського акторського складу «Знедолених». Коли до нас приєднується Крісті в пухнастому халаті «Ральф Лорен», з зачесаним назад білявим волоссям, яке після ванни видається зовсім білим, я саджу її поряд із Сабріною (вони кивком вітають одна одну), а сам сідаю навпроти, на стілець «Нордіан» із тикового дерева та хрому. Я вирішив, що нам краще буде трохи пізнати одне одного, перш ніж піти в спальню, тож я відкашлююсь і перериваю довге, але не неприємне мовчання кількома питаннями.

— Ну що, — починаю я, схрестивши ноги. — Хочете знати, з чого я живу?

Обидві дівчини довго дивляться на мене. На їхніх обличчях застигли посмішки, і вони обмінюються поглядами, перш ніж Крісті непевно знизує плечима і тихо відповідає:

— Ні.

Сабріна посміхається, бере з неї приклад і погоджується:

— Ні, не дуже.

Десь хвилину я дивлюся на них, потім роздратовано зітхаю.

— Я працюю на Волл-стрит. У компанії «Пірс та Пірс».

Тривала пауза.

— Ви про неї чули? — питаю я.

Ще одна тривала пауза. Зрештою, Сабріна порушує тишу:

— Вона якось пов’язана з «Мейз»… чи «Мейсиз»?

Я зупиняюсь, потім перепитую:

— «Мейз»?

Вона десь хвилину думає і каже:

— Так. Взуттєва крамниця? Хіба «Пі енд Пі» не продає взуття?

Я дивлюсь на неї важким поглядом.

Крісті дивує мене: вона підводиться і йде до музичного центру.

— У тебе тут дуже гарно… Пол.

Переглядає компакт-диски, їх тут сотні й сотні, всі акуратно розставлені за абеткою на великій полиці з білого дубу.

— Скільки ти за все це заплатив?

Я підводжуся налити собі ще келих «Акації».

— Направду, то не твоє діло, Крісті, але запевняю тебе — все це обійшлось мені недешево.

З кухні я бачу, що Сабріна дістала з сумочки пачку сигарет, і, перш ніж вона запалила одну, повертаюся до вітальні, хитаючи головою.

— Ні, жодного паління, — кажу я їй. — Не тут.

Вона посміхається, злегка киває і повертає сигарету назад до пачки. Я приніс шоколадні цукерки, тож пропоную Крісті одну.

— Трюфель «Варда»?

Вона тупо дивиться на тарілку, потім ввічливо хитає головою. Я підходжу до Сабріни, вона посміхається і бере цукерку, а потім я помічаю, що її келих з вином досі повний.

— Я не хочу тебе споювати, — кажу я їй. — Але ти не п’єш дуже хороше шардоне.

Я ставлю тарілку з трюфелями на низький столик зі скляною стільницею від «Палацетті» і сідаю в крісло, подавши Крісті знак, щоб вона повернулася до дивана, що вона й робить. Ми сидимо мовчки, слухаємо «Знедолених». Сабріна задумливо жує трюфель, потім бере ще один.

Я знову мушу сам переривати мовчанку.

— Хтось із вас був за кордоном?

Мені одразу ж спадає на думку, що це звучить не досить однозначно.

— Я маю на увазі — в Європі?

Дівчата дивляться одна на одну так, наче подають одна одній таємний знак, аж тоді Сабріна хитає головою, і Крісті хитає за нею.

Після чергової тривалої паузи я ставлю наступне питання:

— Хтось із вас учився в коледжі? І в якому саме?

Вони не відповідають, непомітно дивляться одна на одну, тож я вирішую, що саме час вести їх до спальні, де змушую Сабріну трохи потанцювати, перш ніж роздягнутися перед нами з Крісті; всі галогенові лампи в спальні горять. Я