Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Мелодія кави у тональності кардамону 📚 - Українською

Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

4 461
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мелодія кави у тональності кардамону" автора Наталія Гурницька. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 129
Перейти на сторінку:
class="p1">Озирнувшись, вона впіймала погляд Адама. Цілком у його дусі. Наперед усе передбачити і сплутати їй карти.

Розділ 6

Повернувшись додому, Анна ще змогла розповісти пані Беаті про уродини та гостей, але, опинившись у себе в кімнаті, знесилено впала на ліжко. Настрій був такий, що хотілося завити з відчаю, але сили не залишилося навіть на те, щоб роздягнутися.

Розв’язавши стрічки капелюшка, вона відкинула його геть. Ще й на додачу до всіх сьогоднішніх нещасть — ця нестерпна спека. Дарма що вечір — дихати анітрохи не легше.

Вона розстебнула декілька ґудзиків на сукні, підвелася, підійшла до вікна і розчинила його навстіж. Нема ні вітру, ані нічної прохолоди — тільки липка, нічим не розбавлена, застояна, як несвіжа вода у калюжі, спека. Жоден листок на дереві не поворухнеться. Ще й цей триклятий корсет не дозволяє нормально дихати.

Вона відійшла вглиб кімнати, стягнула сукню і, анітрохи не хвилюючись, що забруднить її, пожбурила собі під ноги. Сьогодні з добрий десяток разів прокляла себе за те, що надягнула її вранці. Зовсім нещаслива сукня.

Присівши на стільчик, Анна зняла черевички. Невиразно пам’ятала, що, повертаючись додому, перечепилась через якусь колоду. Так і є — розірвала черевичок. Якщо день нещасливий — то нещасливий до кінця і до найдрібніших деталей. А вранці ж ані натяку на таке не було.

Накинувши на плечі тоненьку шаль, Анна вийшла на кухню. Навпомацки знайшла горнятко, зачерпнула ним із діжки воду і хотіла піднести до рота, але якось незграбно вхопилася за вушко, не втримала горнятко у руках і, намагаючись впіймати, вилила майже всю воду собі на груди.

Схлипнувши, ледь не розплакалася. Почувалася безпорадною, самотньою, нікому не потрібною, але навіть самій собі воліла в тому не зізнаватися. Це просто день такий недобрий, а не все її життя нічого не варте. Усе минеться. Усе владнається. Адам не хотів її скривдити. Він не знав про приїзд дружини. Для нього це теж несподіванка. Все одно щось таке мусило колись статися.

Потроху заспокоюючись, Анна повернулася до себе в кімнату, підійшла до вікна, прислухалася. Здається, десь далеко гримить. Гроза насувається, чи що? Вона знову вслухалася. Справді гримить.

Не дивно — цілий день так немилосердно парило, аж дихати було важко. Тепер литиме цілу ніч.

Вона підняла з підлоги сукню, кинула її на ліжко і почала роздягатися. Коли зняла корсет, стало трохи легше дихати. Може, він і гарно підкреслює талію, але ж як дошкуляє та тисне. З насолодою вмившись холодною водою, Анна перевдягнула сорочку і знову глянула у вікно. А гроза таки насувається. Уже й вітер здійнявся — носить пилюкою, шумить листям і вривається в кімнату запахом дощу та передчуттям бурі. На душі теж анітрохи не краще.

Притримуючи рукою фіранку, яку шарпнув порив вітру, Анна зачинила вікно і відступила вглиб кімнати. Після такої спеки гроза затягнеться надовго, а отже, Адам не прийде.

Вона залізла на ліжко з ногами і, обхопивши коліна руками, притиснулася до них підборіддям. Воліла б ні про що не думати, нічого не знати, нічого не розуміти, проте вже не могла. Після того, як побачила дружину Адама, її світ розсипався на шматки. Враз так ясно та чітко усвідомила собі ситуацію, аж недобре стало. Влізла в чужу родину, чужі стосунки і накоїла такого, що повік не відмолиш гріха. Відчуття, ніби стрімголов шубовснула у глибоку холодну воду, а тоді раптом усвідомила, що зовсім не вміє плавати.

Здригнувшись від чергового гуркоту грому, Анна кинула погляд у вікно. Так страшно блискає, що хочеться, як у дитинстві, залізти з головою під ковдру, зіщулитися там клубочком і міцно-преміцно заплющити очі. Шкода, що не можна так само сховатися від усіх проблем. Як їх взагалі вирішувати? Не бачитися з Адамом? Не могла такого уявити. Сьогодні була на нього така сердита, що вбила б на місці, роздерла б на дрібні шматки, проте не любити не могла. Здається, це кохання в’їлося в неї так глибоко та міцно, що нічим не витравиш. Як хвороба якась чи божевілля.

Прислухаючись до гуркоту грому і монотонного, доволі потужного стукоту крапель по шибці, Анна раптом відчула, як сильно втомилася за цей день. Досі трималася лише завдяки нервовому напруженню, а коли воно почало спадати, понад усе хотіла міцно-преміцно заплющити очі й про все забути. Добре, що сьогодні ніхто вже не вимагатиме від неї жодних пояснень та дій.

Непомітно для себе Анна заснула і прокинулася, коли гроза майже вщухла. Підвівшись із ліжка, навпомацки засвітила свічку і спробувала зорієнтуватися в просторі та часі. Яка година? Уже глуха ніч чи все ще вечір?

Підійшовши до годинника, Анна присвітила собі свічкою. Дивно — проминула лише година, а в голові геть усе переплуталося.

Ще й цей нестерпний головний біль ніяк не минеться — стискає обручем скроні й не дає зосередитися на жодній розсудливій думці.

Поставивши свічку на стіл, Анна закрутила волосся у важкий недбалий вузол на потилиці, накинула на плечі шаль і підійшла до вікна.

Гроза минулася і тепер нагадувала про себе лише неясним гуркотом грому десь із боку Краківського передмістя, віддаленими спалахами блискавок на темному небі та глибокими калюжами під вікном.

Навстіж розчинивши вікно, Анна оперлася ліктями на мокрий від дощу підвіконник і глибоко вдихнула прохолодне після нічної зливи повітря. Нарешті хоч дихається трохи легше.

Вона поправила сорочку, яка сповзла з плеча, і знов глибоко вдихнула. Терпко пахне землею, вологим камінням і мокрою зеленню, а на темному нічному небі виразно проглядають зірки. Спокійно, затишно, тихо — тільки чути, як по ринві з даху все ще стікає вода, а з гілок дерев і кущів повільно падають донизу дощові краплі.

Анна випросталася і хотіла відійти від вікна, проте помітила якийсь рух на протилежному боці вулиці й завмерла, вдивляючись у темряву. Адам? Таки прийшов? А злива? Десь її перечекав?

Вона вихилилася з вікна і вдивилася в темряву. Цікаво, як довго він тут стоїть? Від початку грози чи лише щойно прийшов? Господи, вона ж обіцяла вийти до нього ввечері.

Вона кинулася до шафи, схопила першу-ліпшу сукенку, не роздивляючись, згребла з полички білизну та панчохи, дістала капелюшок, шаль і, анітрохи не турбуючись, як це пасує одне до одного, швиденько вдягнулася. Так само швидко заколола волосся, тоді обережно дмухнула на свічку і вийшла з кімнати. У передпокої навпомацки знайшла ключі, а ще за п’ять хвилин, намагаючись не гримнути брамою чорного ходу, вислизнула надвір.

Адам стояв на віддалі

1 ... 55 56 57 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мелодія кави у тональності кардамону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мелодія кави у тональності кардамону"