Читати книгу - "Доводи розсудку"

Саме тому місіс Сміт сподівалася на допомогу Енн, яка була в гарних стосунках із містером Елліотом. Вона вже було заздалегідь готувалася втратити подругу, яка вийде за містера Елліота, але, зрозумівши, що навряд чи той буде намагатись їх розлучити, якщо він навіть не знає, що вона в Баті, їй одразу ж спало на думку, що можна буде використовувати вплив жінки, яку він кохає, наскільки дозволять деякі відомі їй риси характеру містера Елліота, і відразу ж узялася за справу. Але як тільки Енн сказала, що заручин не буде, все змінилося; проте, помилившись у своїх сподіваннях, вона вже не могла відмовити собі в приємності розповісти всю правду про містера Елліота.

Прослухавши цю докладну оповідь про характер і вчинки містера Елліота, Енн не могла не здивуватися, що місіс Сміт на початку розмови висловлювала про нього зовсім іншу думку. Адже вона так завзято його вихваляла!

— Моя люба, — відповіла місіс Сміт. — У мене не було іншого виходу. Я вважала, що ваш шлюб є вирішеною справою, і, хоча він поки що не освідчувався, для мене він був усе одно що ваш чоловік, і я не могла казати про нього правду. Серце моє кров'ю обкипало, коли я казала вам про щастя, але ж він і справді розумний; він і справді приємний; а з такою жінкою, як ви, він би ще міг виправитися. З першою своєю дружиною він поводився погано. Вони обоє були нещасні. Але вона була нечемна й легковажна і не могла викликати в нього поваги, і він її ніколи не кохав. Я сподівалася, що з вами він буде поводитися краще.

Уявивши собі, що вона могла б стати його дружиною, Енн здригнулася при думці про нещастя, до яких це могло би призвести. А раптом леді Рассел вдалося б її переконати! З часом вона б знала правду, але було б надто пізно!

Вона прагнула зняти полуду з очей леді Рассел; і на завершення цієї важливої наради, яка тривала майже цілий ранок, Енн узяла в місіс Сміт дозвіл усе розповісти своїй подрузі про горе, якого їй завдав містер Елліот.

Розділ XXII

Енн пішла додому обміркувати все, що почула. Після такої розмови лише одне її тішило. Вона більше не відчувала симпатії до містера Елліота. Він був цілковита протилежність капітанові Вентворту зі своєю непрошеною нав'язливістю; і зло, яке він їй учора заподіяв своєю уважністю, і непоправну шкоду, якої він міг би їй завдати, вона бачила тепер з усією немилосердністю. З жалем до нього було покінчено. Але тільки це одне її тішило. І в теперішньому, і в майбутньому її багато що лякало. Їй завдавали смутку те розчарування й біль, яких мала зазнати леді Рассел, приниження, що витало над батьком і сестрою; і вона мучилася, передбачаючи стільки бід і не знаючи, як їх відвернути. Вона була вдячна долі за те, що хоч сама дізналася, ким є насправді містер Елліот. Вона ніколи не вважала, що гідна нагороди за те, що не забула свою нещасну подругу, і ось вона, справді, — нагорода! Місіс Сміт розповіла їй те, чого ніхто інший не міг би розповісти. Чи треба поділитися своїм знанням з усією родиною? Безглузде запитання. Треба поговорити з леді Рассел, усе їй розповісти, порадитися з нею і, зробивши все, що вона в змозі зробити, запастися терпінням і чекати наслідків; але їй доведеться важче за все бути терплячою якраз у тому, про що не дізнається й сама леді Рассел, бо головні побоювання й тривоги будуть таємницею і для неї.

Повернувшись додому, Енн виявила, що, як і збиралась, уникнула товариства містера Елліота; що вранці він зробив їм тривалий візит, але ледве вона встигла себе поздоровити й зітхнути з полегшенням, почула, що він знову прийде ввечері.

— Я й на думці не мала його запрошувати, — сказала Елізабет з удаваною недбалістю, — але він так напрошувався. Принаймні так каже місіс Клей.

— Так, так, він саме напрошувався. Ніколи в житті не бачила, щоб так набивалися в гості. Мені навіть було його шкода, тому що, здається, ваша непохитна сестра, міс Енн, схильна до жорстокості.

— Ох, — вигукнула Елізабет, — мені не звикати до залицяння й натяків різних джентльменів. Але коли я побачила, як він засмутився, не заставши вдома мого батька, я відразу ж йому поступилася, бо не можу ж я позбавити їх можливості бачитись. Адже їм так подобається проводити час разом. Обидва такі добрі один до одного; і містер Елліот дивиться на батька з такою повагою.

— Яка насолода бачити їх разом! — вигукнула місіс Клей, не наважуючись, однак, подивитись у бік Енн. — Зовсім як батько й син! Люба міс Елліот, чи дозволите ви мені так висловитись?

— Ах, я нікому й ніяк не забороняю висловлюватись! Якщо у вас з'являються такі думки! Але, можу вас запевнити, я ніколи не помічала, щоб містер Елліот був до мене уважнішим, ніж інші чоловіки!

— Люба міс Елліот! — вигукнула місіс Клей, підводячи вгору руки й очі, а решту здивування занурюючи в багатозначне мовчання.

— Люба Пенелопо, не треба так за нього вболівати. Ви ж знаєте, що я його запросила. Я відіслала його з посмішкою. Коли дізналася, що він і справді збирається завтра на цілий день до своїх друзів до Торнберрі-парку, я зглянулася на нього.

Енн захоплювалася блискучою грою місіс Клей, яка вміла показати, що вона з нетерпінням чекає ту саму людину, яка безперестанку заступає їй дорогу. Місіс Клей, без сумніву, було огидно бачити містера Елліота, однак вона вміла удати, нібито сяє від задоволення; буцімто збиралася цілком присвятити себе серові Волтеру.

Енн теж було вельми неприємно бачити, як містер Елліот заходив до кімнати; з мукою чекала вона, що ось він підійде й заговорить з нею. Вона й раніше здогадувалася, що не завжди він щирий, а тепер вбачала нещирість у кожному його слові. Його уважність і поштивість до сера Волтера викликала в Енн відразу,