Читати книгу - "Таємниця Зоряної кімнати"

— Недосвідчені ви ще, необачні,— з батьківською добротою казав Макаров. — Є у вас молодіжний запал, бажання боротися з ворогом. Це добре. Тільки цього мало, щоб помірятися силою з вишколеними фашистами. Треба радитися з дорослими. Якщо задумаєте щось зробити, звертайтеся до Оксани Василівни. Вона вам завжди дасть слушну пораду, допоможе.

Юрко також розповів підполковникові про те, що підпільники ходять по місцях, де пролягала лінія оборони, збирають і приховують залишену там зброю.

— Це корисна справа, — схвалив їхні дії Макаров. — Зброя партизанам дуже потрібна. Тільки й тут, — застеріг він, — треба діяти обережно, продумано. Не можна йти на лінію оборони у бік Льольчиного озера.

— Чому? — не зрозумів Юрко.

— Там же мінні поля, — пояснив Макаров. — На підступах до Прип'яті міна на міні. Як не рвалися фашисти, а пройти не змогли. Шукайте зброю у лісі під селом Заріччя.

— Наш командир, — похвалився Юрко, — знає проходи крізь мінні поля. Він допомагав нашим ставити міни.

— Хто ж він, ваш командир?

— Сільський хлопець. Комсорг нашої школи.

— Зачекай, — ваш командир такий кучерявий хлопець, на правій щоці у нього невелика родимка?

— Він! — здивувався Юрко. — Звідки ви його, Олександре Івановичу, знаєте?

— Зустрічався в штабі. Хвалив його командир саперного батальйону. Казав — золоті руки. Думали його в батальйон зачислити, та командир полку заборонив. Малоліток. Тепер цей хлопець може бути як знахідка для партизан.

Макаров помовчав якусь хвилю, а потім попросив:

— Допоможи мені зустрітися з вашим командиром. Я хочу доручити йому одну справу. Але це зробимо, коли я трохи наберуся сили.

Мама, Галя, Галина Іванівна до схід сонця поспішали на роботу. Комендант Штарк наказав терміново викопати картоплю й закагатувати її. Врожай видався як ніколи. А норму встановили на кожного величезну. За невиконання лупили поліцаї нагайками. Комендант Штарк наказав старості скласти списки підлітків до дванадцяти років, і їх теж почали виганяти на різні роботи.

Небезпечні події, як ті стрімкі хвилі, набігають одна за одною, підхоплюють, затягають на бистрину. І досить спіткнутися, повестися необачно — тобі загрожує смерть. Підполковник радить не ризикувати, не підставляти себе під ворожі кулі. Як же можна боротися з фашистами і не ризикувати. Ні, без ризику ніяк не можна обійтися. І в тому Юрко переконаний. Ризикували вони з Володею, коли зайшли в підземелля і побачили там пана Хоткевича з Сиволапом? Звісно, ризикували. Якби їх помітили — убили б на місці. Щоб не наражатися на небезпеку, треба було хутчіш тікати з підземелля. Але тоді вони не почули б розмови між ними, не дізналися б про наліт ворожих літаків на переправу, про підготовку запроданців до розправи над радянськими людьми, не змогли б вивести червоноармійців на схованку диверсантів. І тоді бомби упали б не на далеке Гибле болото, а на переправу та на сонне село. А що б зараз чинив пан Хоткевич з аптекарем, то й страшно подумати!..

І зброю шукати, — у думці сперечався Юрко з Макаровим, — небезпечно. Можна потрапити в руки поліцаїв, підірватися на міні, хтозна з ким зіткнутися в лісі. Але зброя потрібна, і її треба збирати. Зараз кожна чесна людина щодня мусить ризикувати, важити своїм життям, але боротися з фашистами.

Нарешті настала неділя. Юрко пішов з дому раніше, щоб не запізнитися на місце збору. Селом до переправи сунули обози, йшли танкові колони. Танкісти повисовувалися з люків і байдуже дивилися на принишкле село. Чорні жерла гармат тупо зирили за Прип'ять, туди, де не стихала приглушена канонада.

Несподівано біля колодязя Юрко помітив Тимофія Шлапака. Він пив воду з відра, а на правій зігнутій руці повис німецький карабін. На лівому рукаві біліла нарукавна пов'язка поліцая. На ній чорними німецькими літерами вишито: «Шуцманшафт».

Шлапак помітив Юрка, поставив відро на цямрину, скривив губи, зверхньо запитав:

— Що, Юрку, язик проковтнув, не сподівався побачити Тимоху в поліції? Ти завжди думав, що Шлапак — це так, одоробло? Хуліган і неук, як мене на зборах чихвостили. У комсомол, бачиш, не прийняли. І добре, що не прийняли, мені від цього тепер одна користь. Потрібен був мені той комсомол, як корові сідло. Тепер комсомолятам непереливки, а Тимоха в поліції. І не просто поліцай, а старший. Пішли наші вгору!

Юрко ошелешено мовчав. На зборах підпільників говорили, що Шлапак збирається в поліцію, але Юрко ще не вірив. А тепер стоїть він перед ним з гвинтівкою і нахабно блимає своїми риб'ячими очима. Кругла пика лисніє від задоволення.

Пішов служити фашистам Юхим Щупак, колишній куркуль; кинувсь допомагати диверсантам аптекар, колишній петлюрівець; зрадив своїх людей гетьманський посіпака Семен Олефіренко. Прислужує фашистам колишній багатій Ситарчук, гнеться перед ними п'яниця і злодій Скрипаль. А з Шлапаком все ж таки ходили в одну школу, читали одні книжки, були в одній бригаді, коли працювали в колгоспному саду. Під час першотравневої демонстрації Шлапак ніс червоний прапор. Правда, Тимофій лінувався, погано вчився, але душа в нього… І ось тепер — поліцай, зрадник!

Тимофій із неприхованим задоволенням дивився на принишклого, розгубленого Юрка.

— Отак, — гордовито заявив Шлапак, — власть перемінилася. Тепер я командую! Захочу — і можу дати першому стрічному по морді. Та що там по морді? Уб'ю, і нічого мені не буде! Скажу, що Гітлера лаяв, зневажливо відізвався про «нові порядки», і мені повірять. А чого повірять? Є в мене заслуги! Учора Радикала арештували. Чув?

— Ні, а за що?

— Підпільник. Підтримував зв'язок з партизанами. До нього Вершина приходив. Попався. Тепер кінець кооперації. Пропав Радикал, і жінку його забрали. Зараз вигріваються в гестапо.

Радикалом прозвали вчителя математики Олександра Семеновича Кошового.

Тимофій завжди лаяв Олександра Семеновича, нахабно поводився у нього на уроках, навіть пошпурив минулої зими каменюку у вікно вчителевої квартири.

Олександр Семенович був справедливий і вимогливий. Хтось списує задачу під час контрольної роботи — виходь з класу. А потім обов'язково розповість про ледаря на шкільних зборах, присоромить. Найчастіше діставалося Шлапаку. Він взагалі не хотів учитися, а вчитель математики навідріз відмовлявся натягнути йому «посередньо», — і Шлапак залишився на другий рік.

— А може, набалакали? — засумнівався Юрко. — Де б той Вершина зараз узявся? Хіба б він відважився прийти в село, як тут повно німців?

— Набалакали! — сердито хмикнув Шлапак. — Приходив до нього Вершина, а я вислідив. І доповів куди треба! Радикала після цього в жандармерію, а Тимофія на підвищення! Ще й годинник Радикалів віддали.

Шлапак дістав з кишені довгастий, як яйце, годинник Олександра