Читати книгу - "РАЙ.центр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Справи надихали. Тільки Макс досі не знайшовся. Ще зранку Володимир Гнатович наказав Марті організувати делікатний пошук.
— Володимире Гнатовичу… Дозвольте залучити одну дуже рспективну людину. У нас же є вакансія, а я би випробувала… чи підійде…
— Нам, Марто, потрібні віддані, а не перспективні, — насторожився Сердюк.
— Ось… Він перспективний саме у… проявах відданості! — не здавалася Марта.
Сердюк дозволив, і радісна, як з конопель, Марта побігла організовувати пошуки Макса.
На третю дня — жодної ниточки. Сердюк напружив Баклана і вирішив пообідати. Після вдалих переговорів з представниками Ординського обідати вдома під акомпанемент Жениного лементу здалося геть безглуздою ідеєю, тому Сердюк запропонував «мордодєлу» Шиллєру розділити з ним трапезу в тихому ресторані. Рома аргументовано відмовився.
— Поїду до «Квадроавтомато», перевірю лікаря на лояльність, якщо ви ще не вирішили його подальшу долю…
— Куди ти поспішаєш? — підозріло примружив око Сердюк. — Садюга… З усіх твоїх Геніальних планів завжди випадає зайва людина… Не думав організувати на цвинтарі окрему секцію під назвою «Список Шиллєра»?
— Список взагалі був Шиндлєра… Він рятував…
— Стули пельку!
— А плани не мої! — не зупинився Шиллєр. — Ваші!
— Що?!
— Хай живе?! Зараз поїду і відпущу під три чорти. Тільки накажіть. — Рома дуже ризикував, але інтуїція підказувала: ризик виправданий. Після такого нахабства Сердюк навряд чи зацікавиться, куди саме зараз поїде Рома.
— Ах ти, покидьок! — розходився Сердюк, стовідсотково виправдовуючи Ромині сподівання. — Пішов звідси! Пішов!
Рома стривожено глянув на Сердюка, мирно запитав:
— Що з вами, Володимире Гнатовичу? Ви… у нормі?
— В нормі, — відповів глухо. — Щезни вже…
Рома Шиллєр щез і за двадцять хвилин виник перед тремтячим від люті Ростиславом Коноваленком. «Ого! — подумав азартно. — У Ростика навіть шия червона…»
Приїхати до Коноваленка після появи на території злощасної лікарні військових із дизель-ґенераторами було вже не просто ризикованим кроком — на таке могла зважитися тільки непробачно легковажна чи надзвичайно самовпевнена людина. Тим більш Коноваленко ще й тями не мав про рейдерську атаку на його цукрозавод, що теж Рома ставив у заслугу особисто собі. Але він розмірковував так: Коноваленку й на думку не спаде, що перевербований ним Шиллєр продовжує живити ідеями Сердюка. Дурний Коноваленко, мабуть, вважає, що має тепер шпигуна в Сердюковому лігві, а за це треба платити, і червона від гніву шия — гарантована ознака неадекватно щедрих кроків. Ну, то до справи.
— Сердюк домовився з військовими…
— Вже знаю! — процідив Крноваленко.
— Я намагався зосередити Володимира Гнатовича на пошуках зниклого свідка, але він…
— Не знайшов? — напружився Коноваленко.
— Кого? Свідка? Ні, — на межі фолу. — Знаєте, дизель-генератори… Це, звичайно, дуже неординарний крок.
— Чому? — не зрозумів Коноваленко.
— Все Геніальне — просто. Проти лому нема прийому. Дизель-генератори вивезти з лікарні можна тільки за допомогою сили, а це вже… Це вже кримінал. «Світяться» інтереси, люди… Погано. Дуже погано.
— Але ми знайдемо ще простіший варіант. — Коноваленко потягся до стола, дістав з шухляди немалий стос грошиків, поклав перед Ромою.
До справи, до справи! Завтра Ромі сюди вже ходу не буде, брати треба сьогодні.
— Адміністративна реформа! — видав блискавичну ідею.
— Що? — оторопів Коноваленко. — Яка адміністративна реформа?.
Тупий! Сердюк за мить би оцінив. Правда, послав би Рому під три чорти, а потім реалізував як власну, але зрозумів би за секунду. «І тому я обираю Сердюка», — пояснив сам собі Рома і взявся пояснювати тупому Коноваленку.
— Лікарня районна? Районна. Треба ліквідувати район.
— Яким чином? — усе ще не врубався Коноваленко.
— Адміністративно-територіальна реформа, — взяв себе в руки і спокійно повторив Шиллєр. — До речі, ідея давно висить у повітрі! Час освіжити. На рівні держави переглядаємо доцільність нинішнього адміністративно-територіального поділу України на області, райони і так далі. Не бачимо доцільності і ліквідуємо, наприклад, район з вашою лікарнею в райцентрі. Приєднуємо його до сусіднього, одна райлікарня на новий, об'єднаний район. А ваша… А! Вам, до речі, найбільше зиску. Відірвете не один корпус з територією, а всю лікарню. І всю територію. Наскільки я розумію, з цього все починалося?
Коноваленко задумався. Рома встиг роздивитися новий акваріум з новими, ще живими рибками, важкі коричневі портьєри на вікнах… «Він що, кіно тут дивиться?» Перерахував пляшки у прозорому скляному барі, здивувався поганому смаку — горілка, горілка, горілка… А де свобода вибору? Врешті знайшов в інтер'єрі штуку, від якої б не відмовився, — плаский ніж зі слонової кістки для розрізання конвертів. Уявив грубого Коноваленка з витонченим ножем у руці, зітхнув: космонавт з граблями.
— І як це зробити? — врешті подав голос Коноваленко. — На таку реформу — часу й часу, а мені треба…
— Експеримент! — Рома зосередився на справі.
— Який експеримент? — Коноваленку все треба було розжувати до манки і покласти до рота.
— Ми ж не можемо без апробації на окремій території… — почав пояснювати Шиллєр, та зупинився. Для Коноваленка він знайде більш звичні вуху слова, до того ж усі політики, з якими стикався Рома Шиллєр, одностайно були переконаними, що «апробація» — це проба, а не схвалення і затвердження будь-яких проб, як це розуміли древні латиняни.
Дубль два! Те саме, але примітивно. Поїхали!
— Ми патріоти. Ми не можемо запроваджувати адміністративну реформу на всій території держави без попереднього експерименту. Беремо два окремі райони, об'єднуємо і дивимося: наскільки вдалою є ідея, які переваги, недоліки та інша лабуда. Зрозуміло?
— Здається, — сказав Коноваленко.
— У вас є люди в адміністрації президента чи знову доведеться мені гарувати?
— Як це зробити… технологічно?
— От з технологією наразі жодних проблем. Технологія відпрацьована роками. Я допоможу сформулювати коротку довідку про суть експерименту, щоби на горі не переплутали райони й області, і взагалі — не напружували мізки. Вони цього не люблять.
— Формулюй, — погодився Коноваленко.
Кум Свиря увесь цей час супроводжував ірода Рому. Заплутався не гірше за Коноваленка, але головне зрозумів. Розвідка, що Луциперів секретар Шиллєр служить Сердюковому ворогу, вояку не схвилювала: Свиря не попереджатиме Сердюка про зраду. Хай собі здохне, бо не сердюк зовсім, не сердюк — планує поважного лікаря вбити. Так розстроївся, що вирішив не йти з Коноваленкова лігва без здобичі. Прихопив ніж з кістки, подався до Микишки і лікаря. Раду тримати.
Пройшов крізь зачинені двері розкішного кабінету в німому вдень нічному клубі й очам не повірив: Іван Степанович і Микишка прикладали лід до побитих мордяк двох незнайомих Свирі хлопців.
Свиря насторожився.
— Куме! Куме Микишко! А що за хлоп'яки? Бачать нас? Бачать?
Відповіді не треба. Хлопці зиркнули на Свирю, між собою переглянулися.
— Це Гоцик, — показав Микишка на такого ж міцного, як сам, парубка.
— А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «РАЙ.центр», після закриття браузера.