Читати книгу - "Темний світ. Рівновага"

— А що скаже Ліза?

Гришина усмішка згасла.

— Нічого не скаже, — відповів за нього Піпл.

— А... чому ви її не кличете?

— Вона вдома, — сказав Гриша. — Дуже зайнята. Миє ванну.

До мене не одразу дійшло. Потім я похолола:

— Гришо... Ви... аж так посварилися?

— Ми десять років у законному шлюбі! — Гриша криво посміхнувся. — Хоч раз можемо влаштувати нормальні сімейні розборки?

— Але чому?!

— Слухай, ну, це сімейна справа... Піпл, розливай, а то зараз почнуться розмови...

Гримнув дзвінок у двері. Піпл здригнувся й ледь не розлив коньяк, і це було дивно. Бо що-що, а полохливість йому точно не була властива.

— Гришо, — сказав він уривчасто.

Гриша вже малював рамку прямо на шпалерах:

— Дашо, бери хавчик, бери випивку...

Він згріб зі стола бутерброди, тицьнув мені в руки разом з чаркою коньяку і буквально виштовхав у відкритий проріз:

— Усе, не сумуй...

Я знову стояла посеред дачного будиночка, мирно потріскували прогорілі вуглини в буржуйці. Миші в темряві втратили страх, поглядали на мене з інтересом, і до мене дійшло, що я не встигла ні зарядити телефон, ні попросити в Гриші запальничку.

Келих з коньяком, сніфтер, я поставила перед мишачою ніркою, але миші поставилися до нього з недовірою. Бутерброди було з’їдено, недогарок свічки доживав останні хвилини, я дивилася на червоне вугілля за заслінкою й думала про Гришу й Лізу.

Ліза мовчала, коли мене судили. Сиділа, насуплена, й мені було страшно на неї дивитися. Чи не тому, що вона стала на бік Інструктора?

А після того, як я пішла в гуртожиток... Про що вони ще говорили і які наводили аргументи? Ліза — максималістка. Вона з тих, хто піде на вогнище за правду... як вона її розуміє.

«Службовець Доставки домовився з Тінню — отже, він більше не службовець Доставки». Це для Лізи не просто слова. А я, круть чи верть... я домовилася з Германом. Я ледь не зробила того, чого він від мене вимагав.

Я рятувала маму... А той посвячений, про якого ми говорили, Антон, мстився за брата. Усі все розуміють, але...

Свічка догоряла. Білий парафін розтікався теплою калюжкою, її обриси нагадували голову Міккі-Мауса. Я відламала у «Міккі» вухо, стисла в пальцях, стала розминати податливий парафін. З нього можна зліпити кубик, а краще — кульку, і катати потім по столу.

Отже, Гриша був на моєму боці, а Ліза — на боці закону. І тому вони, хоч і не сварилися ніколи в житті, розбіглись, і Ліза... знищила Гришин унікальний портал у зимове озеро тисяча вісімсот дванадцятого року. Розриваючи тим самим щось важливе, тонке, даючи зрозуміти — ти тут більше не живеш...

А я — причина.

Аніж з цим жити й відчувати провину, чи не краще про все забути?

Затремтіла стіна, втратила щільність. Миші розбіглися, так і не пригубивши коньяку. У прорізі з’явився Гриша. Його лице залишалося в тіні.

— Ходімо, — сказав він уривчасто. — Свічку тільки погаси.

На Піпловій кухні сидів Інструктор і їв пряник. Я не здивувалася йому й навіть майже не злякалася.

— Сідай, — він вказав мені на стілець.

— Тільки давайте скоріше, — пробурчала я втомлено.

— Скоріше не вийде! — він стукнув пряником об стіл. — Швидкість — особливість котячих пологів, а в нас тут серйозна справа... Ви, п’яниці, валіть звідси обидва!

На мій подив, вони не стали сперечатися. Гриша мовчки намалював рамку, й обидва пішли в неї — з того боку моргнув вогнями, здається, нічний клуб, і одразу ж зник. Стіна затяглася шпалерами.

Ми з Інструктором залишилися вдвох. Я сиділа, опустивши очі, надто змучена, щоб боятися.

— Я ж не збирався стирати тобі всю пам’ять, — сказав він нервово, наче виправдовуючись. — Тільки з моменту посвяти. Твоя провина — під сумнівом, а от твоя нестабільність, ненадійність, емоційна незрілість...

Я підвела очі. Він осікся:

— Добре. Я тебе розумію. Та ніж працювати в Доставці, шарпати нерви собі й іншим — невже тобі самій не краще повернутися... до нормального життя? У тебе мають бути якісь свої справи, навчання, хлопці, розваги... А наші за тебе злякалися. Вони пам’ятають випадок з Антоном. Там було інше. Хоча формально... ти порушила.

Я мовчала, міцно зціпивши зуби.

— Ну от... А служба Доставки — не казна-що, а складна система містичних зв’язків. Той факт, що посвячені пересра... пересварилися між собою, — удар по нашій безпеці й стабільності порталу. У мене цілий день барахлить холодильна установка, зі стелі крапає