Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Імітація 📚 - Українською

Читати книгу - "Імітація"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Імітація" автора Євгенія Анатоліївна Кононенко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 64
Перейти на сторінку:

— І скільки?

— Як із двох, то по п’ять за койку.

— По п’ять гривень?

— Ну не копійок же! — зареготала жінка. — Тільки гроші зараз!

Риженко простяг їй десять гривень, які вона жадібно затисла в кулаці.

— Це тільки за одну ніч. І як передумаєте спати, вже не поверну!

— Ні, ми не передумаємо, Маріє, пробачте, як вас по батькові?

— Мене всі звуть просто Марія... Як буде треба в туалет — не стісняйтесь.

Риженко й Лариса сіли на заслане несвіжою білизною високе ліжко з металевими стовпчиками в головах і в ногах.

— Мар’яна розповідала, таке було в неї на Саперній слободі...

— Що робимо далі?

— Тут можна перемучитись одну ніч. Можна спати, не роздягаючись. Все одно краще, ніж на вокзалі, бо тут тепло, — Лариса скинула своє кокетливе пальто під леопард, поклала його на бильця ліжка.

— Так, центральне опалення, яке дивом працює, — Риженко також скинув свою куртку.

— І воду подають.

— Та й електрика, — Риженко вказав на слабку лампочку на стелі.

— А як щодо пошуку істини? Ми, таки ясно, забралися в саме лігво...

— Тільки все одно не все сходиться. Чому втік хлопець?

— Він впізнав мене. Впізнав жінку в леопардовому плащі, у якої він украв картини.

— Так, ти минулого разу їхала одягнена так само.

— Потепліло. Була зовсім зима і я витягла шубу. А потім сніг розтанув і я знову носила цей плащ. А тут завжди ще тепліше, ніж у Києві...

— Ну гаразд, він упізнав жінку, що стояла на тій платформі, на тій платформі — і чого вона приперлася туди? Шукати того, хто штовхнув на рейки її колєжанку... або, принаймні того, хто потоптав вінок.

— Але навіщо цей хлопець крав картини, топтав вінок, і...

— А хлопець, між іншим, симпатичний! Ні, я розумію, що він, як усе про те свідчить, накоїв щось страшне.

— Так, у всіх тих діях було щось психопатичне або... дитяче: кидати вінок, топтати його, тікати зараз. Я його, між іншим, не впізнала. Він міг собі спокійно вести нас сюди, ніби нічого не сталося.

— Але ж то дитина, а не досвідчений злочинець.

— Але ж навіщо він усе це робив — а схоже, всі ці дивні дії чинив він... Що він мав із цього? Що?

— Ти знаєш, — поволі вимовив Риженко, — пані Мар’яна могла дуже образити його. Могла чимось дуже глибоко зачепити затуркану дитину.

— Гаразд, вона могла сказати йому, що він смердючий шмаркач, що їхня кімната — тільки для шлюбної ночі бомжів.

— А воно, між іншим, так і є.

— Але все одно, щось подібне він уже міг чути і раніше, і від людей простіших, ніж гонориста Мар’яна, мир її праху...

— Ну гаразд, сказала вона йому щось особливо прикре, ну кинув він її на рейки!

— Так, узяв і кинув.

— Абсолютно правильно. Взяв і кинув. Але навіщо було красти картини Козової?

— Він зреагував на мене, тому що в мене, як і в неї, була зв’язка картин у такій же упаковці, як вони сьогодні загорнули портрет Мар’яни тобі.

— Але ж не робив спроби штовхати тебе!

— Поряд був Чеканчук. І, крім того, я його не ображала!

— Так хто ж його образив? Картини?

— Ти знаєш, у мене голова йде обертом, у мене все розбігається перед очима, і все одно нічого не можу зрозуміти. Так що ми робимо?

— Гадаю, якщо злочинець — той хлопець, Юра, так, його звуть Юра...

— Як і Мар’яниного сина...

— То нам особисто нічого не загрожує. Ми переночуємо тут, — якщо, звичайно, це можна назвати ночівлею, — і, можливо, хлопець зробить спробу повернутися сюди вночі, а ми тоді щось довідаємося.

— Добре, Сашику. Отже, шукаємо істину, як ти висловився, не кабінетним, а польовим методом.

— Це така некомфортна справа, — зітхнув Риженко, — лягаючи на друге, дерев’яне ліжко просто у взутті, — все-таки люди, яким ми возили гуманітарку, приймали нас трошки краще.

— А я спробую піти поспілкуватися з Марією — як жінка з жінкою.

Лариса вийшла на кухню, де Марія варила у бачку якесь сіре гарчір’я, помішуючи його дерев’яною палицею.

— Вам що? — непривітно буркнула хазяйка.

— Візьміть, будь ласка, в нас лишилося з дороги, а вам знадобиться, — Лариса простягла щось із гостинців, які їм надавали люди, що в них вони ночували під час роздачі подарунків.

— Ой, дякую,

1 ... 55 56 57 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Імітація», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Імітація"