Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту"

Академік Навратіл поклав на стіл кілька знімків.

А оці проби все-таки ясно показують цілу колонію вірусів у небезпечній близькості до кори головного мозку. Товариш Шайнер, безперечно, має слушність. Тепер пригадую, що вчора перед початком зміни Дітріхсон зайшов до мене і попросив, щоб замість нього в електростанції почергував академік Ватсон, — мовляв, той погодився. Дітріхсон посилався на те, що почуває себе не гаразд. Одверто кажучи, я подумав, що він трохи симулює, бо видавався він здоровим…

При нагадуванні про Ватсона у Северсона сильно закалатало серце.

«Чому Олаф попросив саме його? — промайнуло в голові. — Очевидно, вони зустрічались таємно… Чи не причетний часом Ватсон до цього захворювання?.. Ні, тепер уже мовчати не можна… Треба розповісти все Алені… Все?.. І про Дітріхсона?.. Ні, його поки що чіпати не треба. Все одно він хворий, отже, нешкідливий».

Алена, виконуючи обов’язки лікаря, перебувала більшу частину часу біля хворого. Северсон нудився. Він тепер рідко коли зазирав до клубу і своє дозвілля проводив у бібліотеці, а вечорами, лягаючи спати, обмірковував, як розповісти про свою таємницю Алені. Він старанно обдумував кожну фразу, навіть кожне слово, намагаючись передбачити запитання й відповіді Алени.

Стан хворого тим часом значно поліпшився. Після швидкого втручання Вроцлавського та Алени гарячка одразу ж спала. Причина хвороби — віруси були ізольовані від організму і негайно знищені.

Нарешті настала мить, якої так побоювався Северсон.

Аленко, я хотів би вам дещо розповісти… — почав він несміливо, коли вони зустрілись у клубі.

Вони були там майже самі. Тільки на протилежному боці круглого приміщення сиділи Чан-су з Цагеном і час од часу пересували металеві фігурки по намагніченій шахівниці.

Пам’ятаєте, як до нас ввалився Дітріхсон?..

Северсон затнувся, бо раптом усвідомив, що говорить зовсім не те, що завчив. На лобі в нього від напруження проступили краплини поту.

Що вас непокоїть — говоріть! — підбадьорила Алена, помітивши, що з другом щось не гаразд. — Постривайте, а чи ви часом не хворі? — запитала вона раптом і зблідла. — Коли ви востаннє зустрічались з Дітріхсоном?

З місяць тому… Ви припускаєте, що я від нього заразився?

Будемо сподіватись, що ні, - спробувала посміхнутись Алена. — Як я бачу, ми зробили помилку, що не провели зразу спеціальний медичний огляд усього екіпажу… Надто ми вже звикли до життя без заразних хвороб і забули про пильність. Скажіть мені, хто б чекав на таке тут, у «Промені», який так добре охороняється від непроханих гостей?.. Ходімте негайно до амбулаторії!

«Я дурний, що почав цю розмову взагалі! — розгнівався на себе Северсон. — Тепер відступати вже не можна!»

Як і слід було сподіватись, ніяких хвороботворних вірусів у організмі Северсона не знайшли.

Ну й гаразд, — зітхнула з полегкістю Алена. — А тепер розповідайте, що вас мучить?

Не знаю, як і почати… — збентежено посміхнувся Северсон. — Те, що я вам скажу, — тільки припущення, з якого, можливо, ви будете глузувати. Але його варто взяти до уваги.

Він на мить замовк, щоб краще обміркувати, як треба сказати.

Останнім часом я стежив за життям на «Промені» уважніше, аніж раніше, — вирішив він збрехати. — І мені здається, що у нас не все гаразд…

Алена здивовано підвела брови, але промовчала.

Насамперед мені не подобається Ватсон.

Тільки й усього? — з полегшенням засміялась дівчина. — А я вже гадала, що вас тут хтось кривдить. Якщо сказати правду, я також його не дуже люблю. Не подобається мені його постійна самотність.

Йдеться не тільки про його самотність, — перебив Северсон. — Пригадайте, як гостро виступив він проти вас на засіданні Всесвітньої Академії наук. Ви, можливо, скажете мені, що свою помилку він визнав і що зрештою добровільно попросився в небезпечну й ризиковану експедицію. Однак чи не здається вам дивним, що вовк за одну ніч обернувся на ягня?.. Можливо, я кривджу Ватсона, але не поручусь, що він не приєднався до нас тільки для того, щоб перешкодити експедиції й довести цим, що мав рацію він.

Чи розумієте, що ви кажете?! — жахнулась Алена. — Ватсон має свої хиби, як і кожен з нас. Можливо, навіть трохи більше. Але вважати його злочинцем — це занадто! Не гнівайтесь, Лайфе; ви знаєте добре, що я вас люблю, але за одне мушу вам докорити: ви ще не позбулись пережитків старого світу. В кожному бачите насамперед недруга, який вас хоче ошукати або експлуатувати. Я не дивуюся з цього, раніше так велось повсюди. І все ж, благаю вас, усвідомте, що з тих часів світ змінися докорінно, що сьогодні людина людині не вовк, а друг. Чи, гадаєте, ми змогли б підкорити природу і завоювати віддалені закутки Всесвіту, коли б не любили одне одного, коли б не довіряли одне одному?

Северсон почервонів. На широкому лобі в нього випнулись вени.

Аленко, добре знаю, що я людина старого світу… — прошепотів він схвильовано. — Можливо, саме через це я бачу тепер ті залишки минулого у Ватсоні краще, аніж ви. Боюсь, що сказане вами годину тому про інфекційні захворювання стосується і випадку з Ватсоном. Ви надто покладались на те, ще хвороби знищено назавжди. А тепер надто надієтесь на те, що ні в одному з вас не лишилось і сліду минулого. Ви гадаєте, що всі люди хороші. А я в це не вірю. Не забудьте, що імперіалізм упав тільки сорок років тому і лишив вам тут своїх нащадків, у яких, можливо, вклав такі ж зародки злоби, якими були віруси в Дітріхсона…

Алена поглянула на Северсона з неприхованим подивом.

Ось тепер, Лайфе, ви мене справді здивували! І, визнаю,