Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна" автора Олексій Миколайович Толстой. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 129
Перейти на сторінку:

— Але чому він обрав саме Париж?

— Йому потрібні вугільні пірамідки. Його апарат без них усе одно, що незаряджена рушниця. Гарін — фізик. Він нічогісінько не тямить у хімії. За його замовленням над цими пірамідками працював я, потім той, хто заплатив за це життям на Крестовському острові. Але у Гаріна є ще один компаньйон тут, у Парижі, — йому він і надіслав телеграму на бульвар Батіньйоль. Гарін приїхав сюди, щоб стежити за дослідами над пірамідками.

— Які у вас є відомості про співучасника інженера Гаріна? — спитав Роллінг.

— Він живе у поганенькому готелі на бульварі Батіньйоль, — ми були там учора, нам дещо розказав воротар, — озвався Семенов. — Цей чоловік дома тільки ночує. Речей у нього ніяких немає. Виходить з дому у парусиновому балахоні, який у Парижі носять медики, лаборанти і студенти-хіміки. Певно, він працює десь там, недалеко.

— Зовнішність? Хай йому чорт, яке мені діло до його парусинового балахона! Воротар описав його зовнішність? — вигукнув Роллінг.

Семенов і Тиклінський перезирнулися. Поляк притис руку до серця.

— Якщо пана ласка, ми сьогодні ж дізнаємося про зовнішність цього добродія.

Роллінг довго мовчав, брови йому насупились.

— Які підстави у вас твердити, що той, кого ви бачили вчора в кафе на Батіньйоль, і людина, котра втекла під землю на площі Зірки, — одна й та ж особа, саме інженер Гарін? Ви вже помилились одного разу в Ленінграді. Що?

Поляк і Семенов знову перезирнулися. Тиклінський вишукано всміхнувся:

— Не буде ж пан Роллінг твердити, що у Гаріна в кожному місті двійники…

Роллінг уперто мотнув головою. Зоя Монроз сиділа, закутавши руки горностаєвим хутром, байдуже дивилась у вікно.

Семенов сказав:

— Тиклінський надто добре знає Гаріна, помилки бути не може. Тепер важливо з’ясувати інше, Роллінг. Чи ви дозволяєте нам самим окрутити цю справу і одного чудового ранку притягти на бульвар Мальзерб апарат і креслення, чи будете працювати вкупі з нами?

— Ні в якому разі! — несподівано вигукнула Зоя, все ще дивлячись у вікно. — Містер Роллінг дуже цікавиться дослідами інженера Гаріна, містерові Роллінгу бажано мати право власності на цей винахід, містер Роллінг завжди працює в межах суворої законності; якби містер Роллінг повірив хоча б одному слову з того, що тут розказував Тиклінський, то, звісно, не забарився б подзвонити комісарові поліції, аби віддати до рук властей такого негідника і злочинця. Та оскільки містер Роллінг чудово розуміє, що Тиклінський вигадав усю оцю історію, аби видурити якнайбільше грошей, то він добродушно дозволяє і надалі робити йому незначні послуги.

Вперше за весь сніданок Роллінг посміхнувся, вийняв із жилетної кишеньки золоту зубочистку і встромив її між зуби. У Тиклінського на великих залисинах побагровілого лоба виступив піт, щоки одвисли. Роллінг сказав:

— Ваше завдання дати мені точні і докладні відомості з пунктів, котрі вам назвуть сьогодні о третій годині на бульварі Мальзерб. Од вас потрібна робота пристойних детективів — і тільки. Жодного кроку, жодного слова без моїх наказів.

21

Білий, кришталевий, сяючий поїзд лінії Норд-Зюйд — підземної дороги — мчав, тихо гуркочучи темним підземеллям під Парижем. У витких тунелях миготіло павутиння електричних дротів, закапелки в товщі цементу, куди припадав освітлюваний мерехтливими вогнями робітник, жовті на чорному літери: «Дюбоне», «Дюбоне», «Дюбоне», — бридкого напою, втовкмачуваного рекламами у свідомість парижан.

Миттєва зупинка. Вокзал, осяяний підземним світлом. Барвисті прямокутники реклами: «Чудесне мило», «Могутні підтяжки», «Вакса з головою лева», «Автомобільні шини „Червоний диявол“», гумові накладки для підборів, дешевий розпродаж в універсальних магазинах — «Лувр», «Чарівна квіткарка», «Галерея Лафайєта».

Галасливий, сміхотливий натовп гарненьких жінок — продавщиць універсальних магазинів, розсильних хлопчиків, іноземців, молодих людей у затягнутих піджачках, робітників у пітних сорочках, заправлених під кумачевий пасок, штовхаючись, пробивається до поїзда. Вмить скляні двері розсуваються… «О-о-о-о», — лунає зітхання, і круговерть капелюхів, вирячених очей, роззявлених ротів, червоних, веселих, сердитих облич вливається всередину. Кондуктори у цегляних куртках, схопившись за поручні, вдавлюють животами публіку у вагони. З тріском зачиняються двері, короткий свист. Поїзд вогняною стрічкою пірнає під чорне склепіння підземелля.

Семенов і Тиклінський сиділи на боковій лавочці вагона Норд-Зюйд, спиною до дверей. Поляк гарячкував:

— Прошу пана завважити — тільки пристойність утримує мене від скандалу… Сто разів я міг спалахнути… Не їв я сніданків у мільярдерів! Чхати мені на ці сніданки… Назвати мене негідником!

— Е, облиште, пане Стась. Нам дають гарні гроші, од нас, зрештою, ніякого дідька не вимагають. Робота безпечна, навіть приємна: вештайся по шинках та по кав’ярнях…

— Я вимагаю, щоб мене поважали!

— Облиш, Стасю, за повагу грошей не дають!

Край дверей, позаду лавки, де розмовляли Тиклінський і Семенов, стояв, спираючись ліктем на мідну штангу, той, хто якось на бульварі Профспілок у розмові з Шельгою назвав себе П’янковим-Питкевичем. Комір його пальта був піднятий, прикриваючи нижню частину обличчя, капелюх насунутий на очі. Стоячи недбало й ліниво, торкаючись рота костяним набалдашником палиці, він уважно вислухав усю розмову Семенова й Тиклінського, ввічливо відсторонився, коли вони схопилися з місця, і вийшов з вагона на дві станції пізніше — на Монмартрі. У найближчому поштовому відділенні подав телеграму:

«Ленінград. Карний розшук. Шельзі. Чотирипалий тут. Події загрозливі».

22

Вийшовши з поштамту, він завернув у бокову вузеньку вуличку, що вела стоптаними сходинками на вершину Монмартру, пильно роззирнувся і зайшов до темного шинку. Попросив газету, чарку портвейну і поринув у читання.

За кілька хвилин з вулиці швидко ввійшов худорлявий чоловік у парусиновому балахоні, з непокритою світловолосою головою.

— Здрастуй, Гарін, —

1 ... 55 56 57 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аеліта. Гіперболоїд інженера Гаріна"