Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

В той час, коли Брекдорп читав статтю в «Нью-Йорк уікенд», а Лекс Шпрінгер виконував його вказівки, з корпусу 37 дуже обережно і під пильною охороною вивезли «дослідні» об'єкти Кальмана. Коли автоколона зникла на дорозі, що вела до узбережжя Тихого океану, Джек Кальман, який особисто керував відправкою, зітхнув. Через три дні він разом з Брекдорпом вилетить на «Ізабеллу», де вони мали зустрітися з Вільсоном.

Тим часом Барн Кальман разом з фізиком-атомником Бонні прибув на пароплав «Ізабелла», де найважливіші підготовчі роботи вже було завершено. Корабель, ледве гойдаючись на хвилях, кружляв кілометрів за триста від району випробування. Тихий океан здавався безмежним. Сонце лагідно світило, тому перебування на борту судна сприймалося всіма як прогулянка на яхті. Спеціальні команди на мотоботах визначили місце стоянки «Урагана». На різній відстані од місця, де «Ураган» мав об'якоритися, були встановлені тридцять два буї, оснащені вимірними приладами і передавачами. Барн бачив їх розміщення на великій карті, що висіла в розподільчому залі кают-компанії «Ізабелли».

Звідси керуватимуть випробуваннями. Тут будуть зафіксовані до найменших подробиць усі спостереження перед вибухом, під час самого вибуху і після нього. Наслідки випробування передаватимуть на «Ізабеллу» вимірні прилади з борту «Урагана» та буїв. Літаючі теле-фотостанції сфотографують самі вибухи і передадуть відображення в головне приміщення на великий екран. Вільсон не шкодував коштів і поставив на службу сенсації найновіші відкриття в кольоровому телебаченні. Барн мав обладнати на невеличкому острові ще одну вимірну станцію, де, крім звичайних приладів для фізичних і біологічних вимірювань, були прилади, що реєстрували підземні коливання. Цей острів лежав за вісімдесят кілометрів од місця стоянки «Урагана». На ньому жили кілька десятків коричневих людей.

Хріс Браун був дуже вражений, коли з розмовного апарата в лабораторії несподівано пролунав голос, який наказав йому негайно зайти до Брекдорпа. Хріс ще роздумував, чи не помилка це, але наказ було повторено.

— Іду, — відповів він.

Минуло щось чверть години, поки Браун закінчив розпочатий дослід і вийшов з лабораторії. Електрокар підвіз його до головного будинку. В кабінеті директора Брауна зустрів Лекс Шпрінгер, який ретельно зачинив за ним двері. Браун стиснув тонкі, бліді губи і зупинився між дверима та письмовим столом. Його худе, змарніле обличчя було наче мертве.

Брекдорп нерухомо сидів за письмовим столом. Він підняв руку, подаючи Шпрінгеру знак, що можна починати.

— Містер Браун, — сказав Лекс Шпрінгер, — в ніч на двадцять п'яте березня ви шпигували в корпусі 37.

Хріс Браун ступив крок назад, наче Шпрінгер ударив його в. груди, і мимоволі оглянувся, шукаючи якоїсь опори.

— Це… це підлий наклеп, містер Шпрінгер, — промовив Браун, важко дихаючи.

— Сідайте, містер Браун, — вказав йому на крісло Брекдорп.

Хріс сів.

— Де ви були ввечері двадцять четвертого?

— Я щовечора ходжу в санаторій на процедуру. Це всі знають. Десь о десятій я повернувся, як завжди, з санаторію.

— Правильно, містер Браун, — кивнув Шпрінгер головою. — А коли ви написали листа професорові Джеймсу Стефсону, в якому повідомляли його про, гм, невдалі пологи Ліліан Бредлі?

Браун пильно подивився на Шпрінгера. Він не одразу вловив стрибок його думок. Потім осміхнувся і відповів:

— Я не писав ніякого листа професорові Джеймсу Стефсону.

— Отже, ви повернулися з санаторію приблизно о десятій, добре. А чому додому ви прийшли десь о другій ранку? Де ви були весь цей час?

— Я був у парку біля річки, просто сидів там.

Це була правда. Після поїздки з Теддом він сидів довго біля річки: думав про Біт, Барна. Він був у розпачі від того, що не міг знешкодити бомби.

— Перед спробою саботажу чи після неї, містер Браун?

— Ні перед, ні після, містер Шпрінгер. Ваші агенти це, певно, знають досить точно.

— Мої агенти знають це дуже точно, а ви ще точніше. Але, може, ми спочатку поговоримо про інше питання, містер Брекдорп?

Атомний слон зробив жест, що мав означати згоду. Шпрінгер погортав свою записну книжку і спитав:

— Вам відомо, що коли співробітник атомного міста хоче зайнятися журналістикою, він повинен мати спеціальний дозвіл?

— Так.

— Чому ж ви написали до газети статтю, не показавши її спершу дирекції?

— Я досі ще не займався журналістикою, містер Шпрінгер. — Хріс Браун напружено стежив за ходом допиту. Він говорив повільно, бо не міг швидше, а Шпрінгер засипав його питаннями.

— Ви знаєте, хто має третій ключ від корпусу 37?

— Я не знаю нічого ні про другий, ні про третій ключ.

— Як ви познайомилися з Бердом Магоном?

До цього питання Браун був найменше підготовлений, йому запаморочилося в голові.

— Я… — тільки й зміг вимовити і безсило упав на спинку крісла.

Шпрінгер глянув на Брекдорпа. Той заплющив очі.

— Наймаючись сюди, ви приховали, що були членом «Клубу нових людей», яким керував Берд Магон, — різкий голос Шпрінгера нещадно шарпав нерви Брауна. — Ви ж знаєте, що той, хто замовчує свою належність до неамериканського клубу або до іншої подібної інституції, підлягає негайному звільненню. Вам відомо, яку посаду займає містер Магон зараз?

Хріс Браун уже подолав приступ слабості і знову сів прямо.

— У вас ще є питання, містер Шпрінгер?

Він зрозумів, що Шпрінгер і Брекдорп грають ва-банк. Вони не знають, що він був у корпусі 37, а щодо всього іншого обізнані добре — шпигунська служба атомного міста працювала ретельно.

— Я не розповів про своє знайомство з Бердом Магоном, це правда. —