Читати книгу - "Очікування шторму"

«Результати аналізу часткових ознак почерку автобіографії і листа, а також аналіз індивідуальної сукупності ознак дозволили прийти до конкретного висновку, що автобіографія і лист написані різними людьми. Збіг деяких ознак почерку в листі й автобіографії може бути віднесено за рахунок умисної варіаційності почерку чи обумовлено випадковою схожістю».

— Цього й треба було чекати, — неголосно сказав Каїров. — Відправ людину на Станичну, шість. Треба перевірити, чи живий столяр Пантелєєв. І поспостерігати за його будинком.

— Оце негайно? — кисло спитав Салтиков.

— Так, — кивнув Каїров. — Не виключено, що ми вже спізнилися.

Було тепло, але дощ ішов холодний. Кисті рук хотілося наховати в кишені, ввіткнутися обличчям у щось сухе, м'яке. Каламутний струмок, звиваючись і пінячись, біг униз лівобіч вулиці, лизав край тротуару.

Каїров побачив слово «Каси» й тільки потім назву кінотеатру по верху видовженої, схожої на сарай будови: «Радкіно № 2».

Десь мала бути афіша. Проте дощ лив такий густий, що дальній край кінотеатру розпливався, наче в тумані. Приміщення перед касами, досить просторе, виявилося заповненим людьми, що знайшли тут, як і Каїров, сховище від дощу. Люди розмовляли, багато хто курив.

За відчиненими дверима в дощових бульбашках сіріла вулиця. Розкотисто гуркотів грім. Коли-не-коли проїжджали візники. На жаль, з пасажирами. Вільного — жодного.

Дощ застав Каїрова на вулиці Кооперації, біля художньої майстерні, що навпроти водопровідної колонки. Ще здалеку, тільки вийшовши на цю вулицю, Каїров побачив, що «роллс-ройса» біля майстерні немає. Він, звичайно, зрозумів: Вікторія відсутня. Та, можливо, в майстерні є хтось інший, хто зможе відповісти, коли повернеться Шатрова чи де можна її знайти. Ні. У вікні майстерні біліла табличка з написом «Зачинено». Каїров кілька разів смикнув за дверну ручку. Безрезультатно. Двері не піддавалися.

Отут і вперіщив дощ. Навідліг. Як ударив…

Та-та-та-та… Гуркіт грому — наче перекати канонади. Луна поміж горами довга-довга.

— Я гори люблю. Кавказ люблю, — сказав сьогодні Нахапетов. — Мені без Кавказу буде важко.

… Салтиков уранці повідомив, що Майкоп нарешті підтвердив особу Нахапетова. 28 років. Заготівник агентства Всеросійського шкіряного синдикату. Проживає в місті Майкопі, по вулиці Леніна… Все збігається.

У Нахапетова свої проблеми. Багато планів. Валя — дівчина, з якою він тут, — чиясь наречена. З великими зусиллями вона втекла від жениха. Нахапетов кілька днів чекав її. Потім їздив у Майкоп, щоб підтримати дівчину, переконати… За суворими гірськими звичаями, в них можуть виникнути серйозні неприємності. Дуже серйозні… Не можна їм у Майкоп вертатися. Спочатку Нахапетов хотів у Сєверокавказьку залишитися. Майстерню модельного взуття відкрити. Завгосп Попов, який усі ходи й виходи знав, обіцяв допомогти йому. Але казав, що це буде дорого коштувати. Нахапетову гроші обіцяв дядько. Проте значно менше, ніж треба було для майстерні… Нещастя з Поповим завадило довести справу до кінця. До того ж дядько сказав, що Сєверокавказьк дуже близько від Майкопа. Й тоді Нахапетов подумав про Баку.

Каїров запитав:

— Звідки ви дізналися, що я з Баку?

— Від ваших друзів.

— Яких?

— Тих, з якими ви були в ресторані «Ельдорадо».

— Зрозуміло, — сказав Каїров. І порадив: — Рафаїле Оскаровичу, Баку теж близько. На вашому місці я б поїхав куди-небудь на Донбас чи Волгу… Чи в Москву.

Отоді Нахапетов і сказав про свою любов до гір. Каїров похитав головою:

— Я думав, що Валю ви любите більше, ніж гори. Це той випадок, коли вибирати не доводиться.

— Ви праві, Мірзо Івановичу, — сказав Нахапетов. — Я послухаюсь вашої поради. Як тільки я побачив вас, одразу повірив, що зустріч з вами принесе удачу.

— Я буду радий…

Каїров промовляв ці слова, а сам думав про столяра Пантелєєва, якого знову відвезли в лікарню і Дантист не встиг навідатися до нього. В будинку столяра залишили співробітника. За версією, вибудованою Каїровим, Дантист неодмінно повинен зайти на Станичну, шість.

Версія проста.

Дантист не збирається довго затримуватися в місті. Для того, щоб роздобути ящик або його вміст, йому необхідно кілька днів. Чотири-п'ять. Але твердих, надійних. З цією метою він знешкоджує Глотова й підкидає фальшивого листа фотографу Попову. Дантист не сумнівається, що фотограф повідомить про лист у карний розшук і розслідування справи на якийсь час піде хибним шляхом.

Однак, одкривши тайник, він бачить перед собою ящик, набитий мотлохом, розгублюється. Він помічає, що тайник відкривали з боку столярної майстерні. Хто це міг зробити? Перша відповідь — завгосп Попов, який багато років працював тут, займався ремонтом приміщення. Але завгосп мертвий. Однак у нього є рідний брат. Між братами могло не бути таємниць. Тим більше у фотографа Попова золотий кишеньковий годинник явно старої роботи. Чи не з ящика він? Ось чому фотографа Попова, перш ніж задушити, катували.

«Хто ще міг відкрити?» — міркує Дантист. І друга відповідь напрошується сама по собі: столяр Пантелєєв. Отже, Дантист буде ждати, коли Пантелєєв повернеться додому, тому що катувати людину в міській лікарні неможливо.

Через годину дощ ущух. Небо, як і раніше, було обкладене хмарами. Все тонуло в сутінках, наметених сіро, густо. Пахло мокрою глиною, корою, димарями, тому що печі стояли майже в кожному дворі під навісами, мазані й побілені, з каструлями й сковорідками на конфорках. То тут, то там було чути стукіт сокири, тріск дров, собачий гавкіт, людський гамір. Лише двір Шатрових дивував похмурою тишею і темним будинком з зачиненими віконницями. Будинок виглядав непривітно й запущено, наче в ньому вже давно не жили.

Каїров підійшов до хвіртки. Вона виявилася закритою на внутрішній замок. Мокрі дошки давили товщиною, масивністю. В лівому верхньому розі хвіртки чорнів проріз і проглядалося облізле слово «пошта».

Дощ тепер падав рідкими поодинокими краплями.