Читати книгу - "Очікування шторму"

Наступного ранку Каїров дарма ждав, коли відкриється фотографія Попова. Якщо вірити оголошенню про години роботи, вона мала відкриватись о восьмій. Однак і о дев'ятій, і о десятій на дверях висів замок.

О пів на одинадцяту з'ясувалося, що Андрій Зотикович Попов повісився в себе вдома в одежній шафі, не залишивши ні листа, ні записки…

Годиною раніше прибиральниця, яка підмітала в готелі «Ельбрус» за сходами біля чорного ходу, звернула увагу на рештки сміття у вигляді сухої глини й іржі, наче навмисне висипаних під стіною. Як жінка сварлива й дратівна, вона у брутальній формі висловила своє незадоволення черговому адміністратору Липовій.

Співробітник карного розшуку, що був присутній у холі готелю, чув цю розмову. Він негайно подзвонив Салтикову. Однак начальника на місці не виявилося.

Телефонна розмова з Салтиковим відбулася тільки о третій годині дня. Салтиков запитав, чи ціла кладка. Кладка була ціла. Відповідь співробітника заспокоїла Салтикова. Й він не надав факту необхідного значення.

Кінний екіпаж зупинився біля шашличної «Роздоріжжя». Каїров легко зістрибнув на бруківку. Кинув погляд на двох молодих хлопців в однакових картатих костюмах і двох сміхотливих дівчат, на морозивника, який котив перед собою фіолетового візка. Подивився на далекий пік гори, трохи розмитий у згасаючому небі, й зайшов до шашличної.

Зураб Лаїдзе зустрів гостя усмішкою, якою зустрічав усіх дорогих гостей. Провів до окремого кабінету за опудалом ведмедя. Голосно сказав:

— Дорогий Мірзо, ось меню! Вибирай що хочеш. Усе екстра-клас.

У меню був укладений запис сьогоднішньої розмови Салтикова з Шелепньовою.

На першій сторінці червоним олівцем був підкреслений такий текст:

«Відповідь. Ні, ми з Федором не сварилися. Він нікуди не збирався виїжджати. Йому подобалося це місто. Напередодні ми віднесли в кравецьку майстерню пальто Федора, щоб перелицювати. Вранці, як завжди, разом пішли на роботу. Він просив зробити на вечерю вареників з вишнями. Більш я його не бачила».

На третій сторінці були виділені такі рядки:

«Відповідь. Я, звичайно, не знаю про всі знайомства Федора. На роботі він міг зустрічатися з різними людьми. До нас додому ніхто не приходив. Щоправда, був один такий випадок. Федір повернувся додому занепокоєний: до нього біля пошти підійшов якийсь чоловік, пожалівся на короткозорість і попросив підписати адресу на конверті. Федір зайшов з ним на пошту. Щось насторожило його в цій людині. А що — не знаю.

Запитання: Коли це було?

Відповідь: Днів три або чотири тому. Точно не пам'ятаю.

Запитання: На яку адресу направлявся лист?

Відповідь: У Ростов. Про адресу Федір не говорив.

Запитання: Як виглядала ця людина?

Відповідь: Інтелігентно».

МЕДИЧНИЙ ВИСНОВОК

про смерть Попова Андрія Зотиковича

Смерть сталася внаслідок удушення між другою та третьою годинами ночі 21 червня 1927 року. Сліди зажиттєвого походження, виявлені в ділянці грудної клітки й гомілки ніг, свідчать про те, що А. З. Попов був прив'язаний мотузкою до ліжка й підданий катуванням шляхом уведення голок під нігті правої і лівої кистей, припіканням правої і лівої п'ят.

Задушення, очевидно, подушкою чи іншим м'яким предметом здійснено, коли А. З. Попов перебував у горизонтальному положенні. Вивчення розміщення і характер трупних плям, порушення трупного заклякання дозволяють зробити висновок, що труп був переміщений і підвішений.

В організмі виявлено наявність алкоголю, достатнього для середнього ступеня сп'яніння.

— Ну, механіки, міркуйте, — сказав Каїров.

Була глибока ніч, тиша. Співробітники карного розшуку стояли під сходами зі свічками в руках. Жовте неяскраве світло Погойдувалося, наче на воді. По краю цегляної кладки, оштукатуреної кілька років тому, зверху донизу чорніла тріщина, пряма й вузька, наче розрізана ножем.

— Тепер ясно, за що вбили завгоспа Попова. — Каїров повернувся до Салтикова. — Стінка розсувна. Й Попов знав секрет.

Один із співробітників з чорним, остриженим під бокс волоссям, сказав:

— Механізм повороту може бути вмонтований тільки в сходи. Більше його ніде не сховаєш.

Він підняв свічку, вільною рукою торкнувся болта, що ледве виглядав з бетонного отвору. Обережно потягнув на себе. Болт не рухався.

— Спробуй розвернути, — порадив Салтиков.

Порада виявилася слушною. Болт легко піддався праворуч, потім униз. І в міру того, як болт виходив із бетону, цегляна кладка розверталася, поскиглюючи, як цуценя.

На обличчі Каїрова з'явився вираз сумної іронії, коли він побачив ящик з зсунутою набік кришкою, обривки паперу та іржаву праску. Навіть при світлі свічок легко було здогадатися, що стіна розбиралася з боку столярної майстерні й недавно була закладена.

— Проґавили, — похмуро признався Салтиков.

— Треба пошукати відбитки пальців, — нагадав Каїров і пішов у хол.

Адміністратор Липова була за конторкою, де стояли телефон і гасова лампа. Каїров запитав:

— Скажіть, а столяр ваш досі хворий?

— Так. Але одужує. З лікарні виписали.

— Як його прізвище?

— Пантелєєв.

— В останні дні ніхто не цікавився його адресою?

Липова здригнулася:

— Сьогодні запитували. Десь близько дванадцятої дня.

— Хто?

— По телефону. Голос чоловічий.

— Ви дали адресу?

Липова кивнула:

— Вулиця Станична, шість.

Задзвонив телефон. Липова зняла трубку:

— Готель. Одну хвилинку. — Вона опустила трубку. Сказала чомусь пошепки: — Товариша Салтикова.

Салтиков прийшов