Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

Номер картки: 6HV8SQ.

Початківець бере до рук «Кінґслейк», усміхається і ґречно дякує. Він одягнений у білу футболку з написом «200 років США», джинси Levis 501 і масивні робочі черевики. Голос хрипкий від паління; у кишені видно пачку цигарок, імовірно, напівпорожню. Вигоріле світле волосся набагато довше, ніж у його попередні візити. На моє запитання початківець відказує: «Хочу, щоб було таке довге, як у чаклуна». Понеділок, 23 вересня, 1:19. Небо безхмарне, пахне океаном.

Це точно Кларк Моффат. Запис зроблено після півночі, тобто в нічну зміну, а це означає, що писав Едґар Декл. Ось іще один опис:

Початківець швидко рухається до розгадки Загадки Засновника. Та навіть більше за швидкість вражає його впевненість. Жодної ознаки нерішучості чи розгубленості, таких притаманних іншим початківцям (і мені в тому числі). Наче він грає знайому мелодію чи танцює знайомий танець. Блакитна футболка, джинси Levis 501, робочі черевики. Волосся ще довше, ніж минулого разу. Отримує «Бріто». П’ятниця, 11 жовтня, 2:31. Перегукуються туманні сирени.

Записи продовжуються. Вони коротенькі, але й так зрозуміло: Кларк Моффат був генієм Нерозривного Корінця. Цілком можливо, що… невже це його позначала болотисто-зелена лінія в моїй візуалізації? Невже це він устиг окреслити все обличчя Засновника, у той час як інші початківці спромоглися відкрити одну вію чи мочку вуха? Мабуть, існує якийсь спосіб поєднати окремі записи з візуалізацією і…

Теленькає дзвоник, і я різко задираю голову, відриваючи очі від нескінченних потоків тексту. Година пізня, і я очікую побачити на порозі котрогось члена товариства, натомість бачу Мета Міттелбренда, який затягує до книгарні чорний пластиковий ящик. Він величезний, більший за самого Мета, і ніяк не хоче протиснутись у двері.

— Що ти тут робиш? — питаю я, допомагаючи йому затягувати ящик. Його поверхня жорстка й вибоїста, з важкими металевими защібками.

— У мене місія, — важко переводить подих Мет. — Це твоя остання зміна, правда?

Я багато скаржився йому на байдужість Пенумбри.

— Можливо, — відказую я. — Мабуть. Що це ти приволік?

Він опускає ящик на підлогу, відстібає металеві защібки (вони загрозливо клацають) і підіймає кришку. Усередині на перині із сірого пінопласту лежить устаткування для фотозйомки: великі лампи з міцними захисними решітками, товсті збірні алюмінієві підпори та скручені широкими кільцями яскраво-помаранчеві кабелі.

— Ми маємо задокументувати це місце, — каже Мет. Уперши руки в боки, він окидає книгарню оцінним поглядом. — Це потрібно зафіксувати.

— Тобто? Ти маєш на увазі фотозйомку?

Мет хитає головою.

— Ні, тоді це буде вибіркова фіксація. Ненавиджу вибіркову фіксацію. А ми сфотографуємо кожнісіньку поверхню з усіх ракурсів у яскравому й чіткому освітленні. — Він зупиняється. — Щоб можна було все відтворити.

Я здивовано розкриваю рота.

Він продовжує:

— Я створював фотореконструкції замків і маєтків. Ця книгарня зовсім крихітна. Знадобиться всього три-чотири тисячі знімків.

Метова затія нереальна, божевільна й заледве чи здійсненна. Іншими словами: якраз пасує до нашої химерної книгарні.

— Ну а де фотокамера? — питаю я.

Ніби тільки й чекаючи на цей момент, дзвоник знову теленькає, і всередину вривається Ніл Шах із гігантською фотокамерою Nikon на шиї та пляшками яскраво-зеленого капустяного фрешу в кожній руці.

— Прихопив трохи поживного, — каже він, підіймаючи пляшки.

— Ви двоє будете моїми асистентами, — заявляє Мет. Тицяє ногою в чорний ящик. — Пора встановлювати обладнання.

Книгарня аж тріскоче від духоти і яскравого світла. Метові лампи з’єднані в гірлянду й підключені до єдиної розетки позаду мого столу. Я майже певен, що від них перегорить запобіжник чи й навіть замкне у вуличному трансформаторі. Неонова вивіска біля входу в «Дупці» нині під загрозою.

Мет видряпався на одну з драбин. Він послуговується нею як операторським краном, і Ніл повільно посуває його вздовж стелажів. Мет незворушно тримає фотокамеру на рівні очей і за кожним широким розміреним кроком Ніла робить знімок. Фотокамера сама вмикає лампи, розміщені в кутках і позаду мого столу, і вони дружно спалахують перед кожнісіньким знімком.

— А знаєте, — каже Ніл, — із цих фотографій ми могли б зробити 3D-модель. — Він обертається до мене. — Тобто ще одну. Твоя теж непогана.

— Я зрозумів, — відказую я. Я сиджу за столом і складаю перелік усіх деталей, котрі варто зафіксувати: високі літери на вітрині та їхні зазубрені, витерті часом краї. Дзвоник, і його било, і закручену металеву скобу, на якій він висить. — Моя схожа на відеогру Galaga.

— Ми можемо зробити її інтерактивною, — продовжує Ніл. — Вид від першої особи, абсолютно реалістична книгарня з можливістю її досліджувати. З можливістю обирати час доби. Ми зробимо так, щоб полиці відкидали тіні.

— Ні, — буркає з драбини Мет. — Ті 3D-моделі до одного місця. Я хочу зробити мініатюрну книгарню з мініатюрними книгами.

— І мініатюрним Клеєм? — питає Ніл.

— Аякже, у вигляді крихітного чоловічка з Lego, — підтверджує Мет. Він видирається трохи вище, і Ніл штовхає драбину в протилежному напрямку. Лампи вкотре спалахують, і мені перед очима танцюють червоні цятки. Ніл штовхає драбину, на ходу перелічуючи переваги 3D-моделей: вони більш деталізовані, створюють ефект віртуальної присутності, можна зробити безліч копій. Мет продовжує бурчати. Раз по раз спалахують лампи.

У цій сліпучій метушні я ледь не проґавив дзвінок.

Наче щось легенько залоскотало у вусі, але так воно й було — десь у глибинах книгарні дзвонив телефон. Я минаю стелажі, ­намагаючись не потрапляти в кадр, з усіх боків спалахують лампи, і ось я вже в невеликій задній кімнатці. Звук долинає з кабінету Пенумбри. Я штовхаю двері з табличкою «Стороннім вхід заборонено» і злітаю сходами нагору.

Тут мене вже не засліплюють спалахи ламп, а дзвінок телефона (що стоїть біля старого модема) лунає гучно й настирливо, звук виривається з якоїсь старовинної механічної торохтілки. Телефон без упину дзеленькає, а в мене виникає думка, що моя звична стратегія у випадку нежданих дзвінків, себто не відповідати на них, у цьому випадку може бути не зовсім доречна.