Читати книгу - "Колишній, Ульяна Соболева"

Ніка йшла коридорами, немов у тумані. У голові все ще шуміло, ноги здавалися ватними. Вона зараз не в змозі повернутися до гостей. Зупинилася біля стіни і закрила палаюче обличчя долонями. Як же їй хотілося кинутися до нього назад, сховатися в його сильних обіймах, забути про все. Поринути з головою у вир його чорних очей. Він сказав їй, що все ще любить. Ці слова дзвенять у вухах, як дзвін, і вона не знає: радіти чи плакати. Ну, чого варті його слова порівняно з роками самотності, болю? Він розбив її мрії вщент, він зламав її на маленькі шматочки і забув про неї. Усе скінчено. Усе давно зникло і перетворилося на туман минулого. Ніка більше не чекала на нього, більше не плакала за ним. Серце втомилося чекати і молитися. Що він хоче тепер? Сказав «хочу» - і може дістати зірку з неба? Вона любила його...та й навіщо брехати самій собі - вона все ще любить його. Шалено любить. Увесь ураган почуттів повернувся...прокинувся, немов охололий вулкан, і вибухнув із новою силою. Встояти проти натиску Андрія неможливо, та й сил не залишилося, коли душа і тіло рвуться до нього з лютою силою, заглушаючи всі доводи розуму. Холодний голос протверезує її льодом реальності і гидко нашіптує всередині: «Він знову тебе кине. Цього разу ти не винесеш цього. Він тебе хоче, тому що ти не здаєшся. Тому що не може тебе отримати».

Ні, вона не шкодувала про те, що тільки що сталося, але більше цього не повториться. Ці спогади вона буде берегти, перебираючи кожен жест, кожен погляд. Складе в закриту скриньку в глибині душі, куди вже давно не заглядала, боячись роз'ятрити старі рани. Шкатулку зі спогадами про Андрія, де зберігаються всі його слова, вчинки. Так само, як подарунки, що він їй дарував, лежать у далекому ящику, у шафі. Так само, як і обручку, яка захована в старій кришталевій вазі, вона не діставала її з того самого дня, коли отримала документи про розлучення.

***

Ніка важко зітхнула. Пора повертатися до гостей. Скоро Володимир помітить її довгу відсутність і почне її шукати. Крім того, потрібно поставити прокляті жучки. Вона повернулася до зали. Пошукала Коршунова поглядом, але так і не побачила. Гості вже добре напідпитку, танцюють, сміються. Зараз господар їм особливо і не потрібен. Ніка взяла сумочку і пішла в бік кімнат. Якщо обережно проникнути в кабінет і спальню, то, може, ніхто і не помітить, як вона розвішує жучки. Наблизившись до кабінету, Ніка помітила смужку світла...Обережно, навшпиньки підійшла до дверей і прислухалась.

- Акції впадуть, Володимире Олександровичу. Вони якраз піднімаються в ціні. Ви можете бути впевнені в прибутку...

Голос того, хто говорив, звучав привітно.

- Не пудріть мені мізки...минулого місяця ви понесли збитки, не йдете на поступки. А борги тебе скоро задушать.

- Для цього мені потрібен кредит, щоб підняти голову, і я її підніму. Укласти контракти з Європою...

Ніка тихо пройшла повз кабінет і попрямувала у бік спалень. Ковзнула в одну з них. Темно. Світло включати не можна, інакше хтось з обслуги помітить. Дівчина зняла взуття і босоніж прокралася по килиму.Нахилилася до тумбочки біля ліжка і, намацавши в сумочці жучок, дістала тремтячими пальцями, обережно почепила знизу.  Так само крадькома вийшла зі спальні.  У цей момент двері кабінету відчинилися.

 Ніка ковзнула назад у спальню, закрила двері і притиснулася до неї вухом.  Володимир і його гість тихо про щось говорили, повільно віддаляючись по коридору.  Ніка почекала, поки кроки зовсім стихнуть, і знову вийшла зі спальні.  Обережно повернула ручку в кабінеті і на носочках зайшла.  Озирнулася на всі боки.  Тут світло вимкнути забули.  Ніка швидко підійшла до столу і причепила жучок усередині підставки для ручок.

 - Ніко.

 Від несподіванки дівчина скрикнула ... Обернулася.  Володимир стояв на порозі і зподивом дивився на неї.

***

Андрій швидким кроком попрямував у кімнату спостереження. Намацав ключ у кишені і зайшов до приміщення. Замкнув зсередини. Притулився спиною до холодної стіни. Витер тильною стороною долоні піт на лобі. Його все ще тіпало після цього шаленого вибуху божевілля. Він розумів, що збожеволів, що так не можна. З Нікою так не можна. Тепер вона зненавидить його ще більше. Він бачив біль й образу в її очах. Вона чекала від нього каяття, а він просто зламав її волю і підпорядкував собі. Чорт, він навіть не вибачився, навіть не спробував поговорити.

«Так тобі і треба. Якого біса ти вів себе, як скажений самець?»

Тепер потрібно терміново стерти запис із камер спостереження. На них чітко видно, як вони зайшли в кімнату для гостей і скільки часу пробули там наодинці. Коршунов дуже часто сам переглядає разом із Андрієм усі записи.

«Параноїк нещасний. У хаті така охорона - миша не прослизне».

Андрій зняв піджак, повісив на спинку стільця і включив запис. Відмотав назад і витер увесь шматок, де видно, як вони по черзі зайшли в кімнату. Потім він подивився на екрани комп'ютерів і раптом завмер. Побачив Ніку, що стоїть у темному коридорі. Вона закрила обличчя руками. Невже плаче?

«Я козел!» - люто подумав Андрій, продовжуючи спостерігати за дівчиною. Раптом вона повернулася до зали, взяла сумочку і пішла назад.

«Напевно, хоче привести себе в порядок», - подумав Асланов і продовжив спостерігати. З подивом зрозумів, що Ніка зовсім не пішла у ванну кімнату, вона обережно йде по коридору. Підкралася до кабінету і прислухається.

«Що вона робить? Коршунов ненавидить, коли йому заважають...Стоп...чому вона пішла в його спальню. Світло не ввімкнула...»

Андрій насторожився, камера добре знімала і в темряві. Дівчина прослизнула до тумбочки біля ліжка.

«Якого біса?! Твою мать! Вона ставить жучок?! У мене параноя? Галюцинації?»