Читати книгу - "Дамір, Iрина Давидова"

— Дурник, — ляснула його по плечу і сховала ніс в його шиї, трохи знітившись.

— Ти не залишаєш мені вибору. Занадто хороша.

— Сподіваюся, швидко тобі не набридну.

— Не неси херню, — строго сказав він, і піднявшись, узяв мене на руки і поніс у спальню, цілуючи моє обличчя, — під три чорти перевірки. Не відпущу.

***

— Викликали? — варто було мені прийти в офіс, як дівчата одразу повідомили, що цей неприємний тип просив мене зайти, як тільки з'явлюся на робочому місці.

— Так, Ліє Олександрівно, проходите, — він одразу піднявся зі свого крісла, і відсунув для мене вільне, навпроти.

Я вдячно кивнула і звернула свій погляд на стіл, на якому стояла пляшка з шампанським і фрукти. Здивувавшись, промовчала, не бажаючи говорити із заступником начальника ні про що, крім роботи. Тільки-но я хотіла поставити запитання про свою присутність в цьому кабінеті, як мої очі від здивування широко розкрилися. Шираєв взявся відкривати пляшку і розливати шампанське в келихи. Вів він себе, при цьому, дуже природно, я б навіть сказала так, немов ми перебували на романтичному побаченні.

— Тримайте, — сказав він, простягаючи мені один келих.

Я примружилася у відповідь, але не прийняла, на що отримала його незадоволений погляд. Він одразу, зі стуком поставив келих на стіл біля мене, і сам сів навпроти, поклавши ногу на ногу.

— Отже, як просувається ваша кар'єра? — почав розмову з безглуздих натяків.

— Ви хотіли сказати замовлення? — уточнила я, бажаючи швидше покинути кабінет.

— Так, вибачте...

— Добре. Проектую дизайн, все відмінно.

— Замовник не ображає?

— Ні, йому подобаються мої ідеї.

— Дивно, зазвичай він дуже суворий. Багато хто скаржиться, що він дуже вимогливий.

— Може, багато хто не розумів, чого саме він хоче?

— А чого хоче Байєр?

— Дамір Тімурович не ставить рамки. Просто його потрібно розуміти, відчувати і знати, що сподобається, а що ні.

— Чи не здається вам, що звучить це якось двозначно? — примруживши очі, запитав він, і піднісши свій келих до мого, додав: — За Вас?

— Навіщо Ви мене викликали? — не збираючись пити, запитала я, намагаючись не нервувати.

— Чесно?

— Тільки так.

— Хотів випити в компанії чарівної дівчини.

— Думаю, Ви не за адресою, — готуючись піти, відповіла я, але ось Шираєв збирався продовжити розмову.

— Як же? Ви дуже чарівні, Ліє Олександрівно. Більш того, у мене є бажання повечеряти з Вами сьогодні ввечері у ресторані.

— Вибачте, але я не поділяю з Вами цього бажання.

— Я Вам неприємний? — уточнив він, відставляючи келих і впираючись ліктями в коліна.

Мені хотілося сказати йому, що він мені огидний, але я стримала свій порив, і глитнувши, вимовила:

— Ні. Просто я не бачу в цьому сенсу.

— Чому ні? Ви красива, самотня дівчина. Не варто свою молодість коротати вдома.

— Вибачте, а Ви вже дізналися про моє особисте життя?

— Не зміг пройти мимо. Ти занадто притягаєш мене, — перейшовши на «ти», з усмішкою сказав цей тип, через що мені захотілося одразу вимитися. Бажано з мочалкою. Бажано з металевою.

— Я не магніт, Артеме, і ми не переходили на «ти».

— Тоді пропоную перейти, бо, думаю, нас багато чого буде пов'язувати.

— Ви помиляєтесь. Крім роботи — нічого. Я можу йти? — запитала я, не бажаючи довше залишатися наодинці з цим виродком.

— Не завадив? — почула я бажаний голос з боку входу в кабінет, і мало не заусміхалася від щастя, як згадала, де саме знаходжуся.

— О, Даміре Тімуровичу, радий зустрічі. А я щойно цікавився у Лії Олександрівни, як їй працюється з Вами, — одразу поміняв тактику Шираєв і, явно натягнувши маску, привітно посміхнувся Даміру.

— І як? Не скаржилася? — зберігаючи серйозне обличчя, запитав він, а я не могла зрозуміти, в якому настрої перебуває мій чоловік.

Головне, мене хвилювало, щоб він не подумав, що я дійсно розпивала шампанське в компанії зама. Лаятися з Даміром мені зовсім не хотілося, і я сподівалася на його довіру до мене.

— Ні, хвалила, що мене насправді здивувало.

— Чому? — серйозно запитав Дамір, жодного разу не кинувши на мене погляд.

— Тому що багато чув про Вас, як про суворого і вимогливого замовника.