Читати книгу - "Коли твоє немовля — некромант!, Хелена Хайд"

Свекруха Діни однозначно знала, коли народжуватися! Бо народні гуляння, які подруга тепер пропускала через сімейні свята, виявилися просто чимось! Музика, що грала звідусіль, по всіх центральних вулицях безліч маленьких сцен, на яких виступали лицедії, величезний ярмарок, численні лотки з найрізноманітнішою вуличною їжею. І головна сцена на центральній площі, де стояла примітивна в моєму розумінні, але дуже прогресивна для цього світу система підсилення звуку, завдяки якій усі присутні на майдані могли чути промови важливих дядечок і тітоньок, що виступали там. А також глашатаїв у ролі тамади місцевого розливу.

Що мене особливо порадувало, то це вихідний Арка у день свята. Нарешті нам пощастило, і чоловік не потрапив до числа тих, хто чергував у відділенні на свято. Тому міг дозволити собі провести цей день, розважаючись із сім'єю у центрі міста, де вирував фестиваль.

На жаль, насолодитися всією різноманітністю розваг, що пропонувалися городянам, ми не могли через досить банальну, і вже навіть звичну причину: з грошима у нас було не дуже. Тому, вирушаючи на цю прогулянку, ми заздалегідь порахували, скільки можемо дозволити собі витратити, взяли з собою виключно цю суму, плюс ще трохи — до кишеньки з недоторканним запасом, про всяк випадок.

Проте безкоштовних розваг теж було з лишком, а ярмарком можна пройтися, і просто розглядаючи цікаві товари, при цьому не купуючи їх. Звичайно, ніхто не сперечається, що було б набагато крутіше купувати кожне «хочу». Але особливої трагедії я в ситуації, що склалася, теж не вбачала.

У суму, яку ми могли дозволити собі сьогодні витратити, також входив перекус у кав’ярні, щоб не ходити голодними до самого вечора. З вуличною їжею, звичайно, було простіше, але рішення про кав’ярню ми ухвалили, виходячи з ще однієї потреби: нагодувати Клавіка та змінити йому підгузок. У який він за три години прогулянки вже встиг добряче навалити. Тому залишивши Арку можливість робити замовлення самому, я прихопила сумку з пеленальним приладдям і вирушила до доглянутої вбиральні, що складається з двох кімнат. Одна з яких була призначена для матусь з дітьми і була обладнана не тільки пеленальним столиком, а й кріслом для годування. На якому я й облаштувалася, причепивши синочка до його дорогоцінного молокозаводу.

— Треба ж, які люди! — несподівано почула я і, піднявши погляд, побачила Емму з Астрід, що виходили з сусідньої кімнати з туалетними кабінками. Причому обидві були у буденному, а не «робочому» одязі.

— Так, здається, цілу вічність не бачилися, — усміхнулася я, потискаючи дівчатам руки.

— Це і є головний чоловік у твоєму житті? — підморгнула Астрід, з розчуленням дивлячись на Клавіка, який зосереджено смоктав молочко.

— Він самий, — кивнула я і, не втримавшись, погладила дитячу голівку.

— Диви, покладаємо на тебе великі надії з ним. Цьому світові страх як потрібні нормальні мужики, — реготнула вона.

— Як я розумію, ти послухала моєї поради? — уточнила Емма, спершись спиною на стіну.

— Не хвилюйся, послухалася, — зітхнула я, не зводячи очей із синочка. — Зрештою, ти мала рацію. Навіть Арк, роблячи все, що було в його силах у найкращі для нього часи, нічого не досяг. А я вже точно не легендарний герой.