Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко"

399
0
01.02.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Застою. 1965–1976" автора Олена Олексіївна Литовченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 55 56 57 ... 95
Перейти на сторінку:
class="p1">– Дякую за інформацію, В’ячеславе Івановичу.

Нарешті Гелена Сергіївна все зрозуміла: Васильєв навів Ковалишину на місце Саїди, яка йшла в декрет. Новоспечена санітарка вкрала спирт, Гюльнара Алішеровна помітила це й викрила злодійку. Проте парторг і його спільниця очорнили старшу сестру перед головним лікарем, тоді Зімін звільнив Гюльнару Алішеровну, зліг з інфарктом, а Ковалишина зайняла місце старшої сестри. Наче так?.. Але бракувало єдиного – доказів.

Між тим годинник показав сьому вечора. «Знов пересиділа на роботі. Пора додому», – подумала Уханьська. Однак щойно зазбиралася, як раптом двері з гуркотом розчинилися, і в кабінет ввалився п’яний як чіп парторг. Гелена Сергіївна негайно натиснула кнопку тривоги, на табло охорони спалахнула червона лампочка, увімкнувся гучний зв’язок.

– Ану швидко на місце сіла, стерво! – ревонув Васильєв. – Ти що ж собі думаєш, я тобі твої знущання просто так спущу, га?!

Уханьська спокійно повернулася за стіл і запитала, втупившись парторгові у самісінькі очі:

– Отже, Володимире Іллічу, ви пиячите на робочому місці?

– Н-ні, н-не вгадала! Робочий день давно скінчився, а що я пив, то про це ти ніколи н-не дізнаєсся!..

– Отже, ви пронесли алкоголь на територію лікарні? Володимире Іллічу, а чи пам’ятаєте ви, що підписували наказ про те, що на робоче місце не можна приносити міцні напої? І що не варто з’являтися п’яним на робочому місці?.. І що за це може бути порушникові?..

– Не вийде у тебе мене звільнити! Я спирт не приносив, я тут його взяв.

– Отже, я гадала, що у нас тут ситуація сорок один, а виявилося, що насправді код двадцять два. Що ж, це змінює справу.

– Та я тебе, с-с-суку, розчавлю навіть швидше, ніж твого сраного слинька головлікаря! – Володимир Ілліч немов сказився.

– Ви, будь ласка, заспокойтеся, товаришу Васильєв, і дайте відповіді… Отож це ви Зіміна до інфаркту довели, так виходить?

– Ні, не я! Вєрка йому пару ласкавих слів сказала, а він на підлогу і гепнувся, лайно всмятку!.. – Володимир Ілліч смачно харкнув на підлогу. – А ти що, вважаєш, що ти у нас аж така недоторканна? Думаєш, я не бачу, що у вас в майстернях підпільний цех із виробництва ґудзиків відкрився? Та в тебе докази по всьому столу розкидані! Засаджу я тебе, одним пальцем засаджу! Ми з Вєркою не одного головлікаря засадили, засадимо і тебе.

– Де випивку взяли?

– Де взяли, там уже нема! – передражнив парторг. – У вас цього добра повно, навіть у лабораторії стоїть у баночці. Вдруге беремо, й жодне лайно слова не сказало, окрім Гюльнари цієї! Вона як побачила, що Вєруся спирт бере, та-а-акий ґвалт здійняла, до головлікаря побігла!.. Але розумниця Вєруся їй у цей час усі ліки з холодильника в шафу і поскладала…

– То ви, по всьому виходить, аферисти, які чесних людей підставляють?

– А це не твоє сране діло! Ти, дурепа, бачила б очі свого Зіміна, коли ми його до шафки цієї Гюль… Гюль… Гюльчатай привели і показали, що вона ліки краде. Гюльчатай одразу в сльози, а Зімін їй: пиши заяву за власним бажанням, бо за статтею підеш!.. Комедія, та й годі!

– Було б весело, якби не було так сумно.

– Нічого, я й тобі гайки прикручу! Лист на тебе вже пішов, куди треба. І не думай мене чіпати!.. З понеділка працюватимеш за моїми правилами.

З цими словами Володимир Ілліч вийшов з кабінету і, похитуючись, попрямував до прохідної. Негайно в кабінеті Уханьської задзвонив телефон, і оксамитовий голос начальника охорони запитав:

– Код ситуації – двадцять два? Психоз на базі алкогольної інтоксикації?

Гелена Сергіївна монотонно, рівним голосом відповіла:

– Все за інструкцією. Завести картку. Негайно взяти аналіз крові на алкоголь. Заспокійливе. Промивання шлунка. Палата номер чотирнадцять або номер сім – залежно від того, де є вільне місце.

Валерка знайшов спосіб розділити полімери: порадив Кості кинути суміш у воду, при цьому поліетилен спливав, а полістирол тонув. Отож тепер у майстерні завжди стояли два лантухи чорної крихти для ґудзиків.

Гюльнару Алішеровну поновили на посаді.

Ковалишину звільнили за статтею, потім нею зайнялася прокуратура.

Володимир Ілліч провів у міській психіатричній лікарні майже тиждень. Спочатку його помістили в палату № 7 до «Парторгів», але вони швидко визнали його політично безграмотним і попросили перевести до «Марксистів-ленінців» у палату № 14. Тепер уже рідна лікарня не скупилася на заспокійливе: адже в зазначених палатах лежали інтелігентні люди…

У четвер подзвонили з райкому партії і попросили виписати Васильєва. Він полишив медзаклад з виглядом важливим та переможним й одразу ж покірно поїхав додому.

А в п’ятницю, 21 квітня, до лікарні несподівано нагрянула партійна комісія на чолі з Миколою Ернестовичем Гурієвим: виявляється, до райкому надійшов анонімний (від «свідомого громадянина») тривожний сигнал про злочин, що готується в даній медичній установі!.. Гелена Сергіївна підписала протокол і дала згоду показати все, що зацікавить високу комісію. Відвідувачі вибірково поспілкувалися з пацієнтами палат № 7 і № 14, розпитували дуже ретельно, навіть протокол вели. О 12:00 прибув товариш Васильєв. За запахом перегару, змішаним із запахом жувального тютюну, одразу відчувалося, що вчора він добряче «прийняв на груди». Володимир Ілліч поводився з комісією дуже фамільярно, а потім переможно глянув в очі Уханьській і тихо процідив крізь зуби:

– Ну то що, стерво, з’їла?..

Гелена Сергіївна ледь торкнула Васильєва за плече і звернулася до нього:

– Володимире Іллічу, ви неабияк насмітили в коридорі, тож прошу вас прибрати розсипане там сміття. Будь ласка!..

На загальне здивування, Васильєв покірно поплентався прибирати сміття… якого ніхто з членів комісії не бачив!..

– І часто з ним таке? – поцікавився хтось.

– Так, часто. Річ у тім, що товариш Васильєв є пацієнтом нашої лікарні. Як бачите, він страждає на алкогольну залежність, однак добровільно лікуватися не бажає, бо не усвідомлює небезпеку даного захворювання. Ось, будь ласка, його картка – тут усе написано.

– І що ви пропонуєте в його випадку?

Уханьська посміхнулася і відповіла:

– Тут мене викликали у ЦК Компартії Узбекистану і попросили подумати про роль трудової терапії в лікуванні хворих… Знаєте, мені дуже сподобалося це рішення Партії! Наша лікарня радо застосує систему трудової терапії для лікування достатньо великої категорії пацієнтів – а саме, пацієнтів з алкогольною залежністю. З цією метою для наших майстерень був придбаний термопласт-автомат для виробництва ґудзиків для потреб лікарні й не тільки. Завтра в суботу, 22 квітня, ми планували запустити цю програму в життя! І я вважаю, що почати треба з людини, яка колись перебувала в авангарді нашої установи – з нашого колишнього парторга, а нинішнього пацієнта Васильєва Володимира Ілліча.

Наступного дня члени комісії знов заїхали до психіатричної лікарні. Зокрема,

1 ... 55 56 57 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Застою. 1965–1976, Олена Олексіївна Литовченко"