Читати книгу - "Війна Калібана"

Боббі кинула оком на невеликий гурт людей у військовій формі, і поплила в їх бік, але розгледівши що то самі адмірали з генералами змінила курс. Вона пришвартувалась біля Сорена, іншої одинокої фігури на всю кімнату. Він навіть не глянув на неї, але його манера тримати себе схоже випромінювала турботливий шарм, потужний і нещирий. Сержантку ошелешило те, що Сорен був таким типом чоловіка, якого б вона могла затягнутиу ліжко якщо буде досить нетверезою, але вона ніколи не довірить йому свою спину в бою. І наступної секунди: ні, вона ніколи не буде настільки п’яною.

- Дрейпер! – голосно погукала її Авасарала, нарешті помітивши її прибуття.

- Так, мем, - Боббі зробила крок уперед, поки усі в кімнаті припинили розмови аби глянути на неї.

- Ти моя зв’язкова, - мовила керівниця, мішки під її очима стали менше нагадувати результати недосипу а більше недіагностованого медичного стану, - то блядь зв’язуйся. Дзвони своїм людям.

- Що сталося?

- Ситуація довкола Ґанімеду щойно перетворилося на найбільше з усіх можливих нуртувань лайна. Ми у гарячій фазі війни.

Розділ двадцять перший. Пракс.

Пракс стояв на колінах, його руки зв’язані пластиковою стяжкою позаду. Плечі гуділи. Боляче було тримати голову догори і боляче було опустити її. Амос лежав обличчям на підлозі. Вчений думав що він теж мертвий, допоки не помітив що руки йому так само зв’язано. Несмертельна куля, якою викрадачі вистрелили йому у потилицю, призвела до величезної, синьо-чорної пухлини на тому місці.

Більшість з інших – Голден, котрісь з пінквотерів, навіть Наомі – були у такій як і він позі, але не всі.

Чотири роки тому стався напад молі. Дослідження у закритому середовищі вийшло з під контролю і Міллерова міль, сіро-брунатна, довжиною в два з половиною сантиметра підняла бунт у його куполі. Вони побудували теплову пастку: декілька крапель штучних феромонів на теплостійку тканину під великими освітлювальними приладами повного спектру. Міль підлітала дуже близько, і тепло її вбивало. Запах згорівших тілець стояв у повітрі чотири дні, а аромат був точнісінько такий як і від припалювача, що його застосовували на пораненому пінквотерівці. Хмарка білого диму піднімалася від пластикового офісного столу на якому він лежав.

- Я просто, - бурмотав чоловік під дією заспокійливого, - ви йдіть уперед, кінчайте без мене. Я тут..

- Ще одна кровотеча, - сказала одна з їх викрадачів, - повна жінка з родимкою під лівим оком і в слизьких від крові гумових рукавичках, - прямо тут.

- Перевірив. Є, - відповів чоловік з припалювачем, притискаючи металеву головку до відкритої рани на животі пацієнта. Гострий звук електричного розряду і ще одна хмарка білого диму піднялася над раною.

Раптом Амос перевернувся, замісто носа криваві руїни, обличчя закривавлене, - я можу побилятися, кепе, - сказав він словами що пробивалися крізь бульбашки у носі, - але ця братва не є станціною охороною.

Кімната, в якій Пракс знайшов себе коли з нього зняли накриття, не мала нічого спільного зі звичною атмосферою перевищення повноважень. Вона була схожа на старий офіс. Щось на кшталт такого міг використовувати інспектор з безпеки або клерк з доставки у давні часи до початку каскаду: довгий стіл з вбудованим терміналом, декілька світильників на стелі, мертва рослина – Сансевієрія трьохполосна, довгі зелено-брунатні листки якої перетворились на темний слиз. Люди у сірій броні – охоронці чи солдати чи ким вони там були діяли дуже ефективно і методично. Бранці усі під однією стіною, зі зв’язаними щиколотками та зап’ястками; їх ручні термінали, зброя, особисті речі складені під протилежною стіною з двома охоронцями які виставлені лиш для того, аби ніхто не торкнувся речей. Броня, яку зняли з Голдена і Амоса лежала на підлозі біля зброї. Потім пара, яких Менґ визначив як медичних працівників почала брати в оборот найпошкодженіших. До інших вони просто не мали часу підійти.

- Є ідеї з кими ми тут маємо справу? – запитав Вендел.

- Не АЗП, - відповів Голден.

- Що лишає чималий список підозрюваних, - відповів керівник найманців з пінквотеру, - мо’ ти розізлив когось, кого я маю знати?

Джимові очі ображено ворухнулись і він спробував зробити щось, що в даних умовах схоже було на знизання плечима.

- Тут щось типу списку, - відказав він.

- Ще один з кровотечею, - сказала жінка.

- Перевіряю, - відповів чоловік з припалювачем. Натискання клавіші, дим, запаха згорівшої плоті.

- Нічого особистого, капітане Голдене, - вів далі Венделл, але я починаю жаліти що просто не застрелив вас коли мав шанс.

- Я розумію, - відповів капітан з кивком.

В кімнату увійшло четверо бійців. Всі міцної, земної статури. Один – чоловік з темною шкірою, сивим чубом і командним духом який навіть непотрібно було підтверджувати словами. Його погляд майнув по в’язнях не помічаючи їх. Неначе вони були ящиками. Коли він дивився на Пракса, сивий кивнув але не йому.

- Вони стабільні? Запитав чоловік у медиків.

- Якби в мене був вибір, то цього б я не ворушила.

- А якби не мали?

- Можливо він витримає. Я б тримала мінімальне прискорення до поки доправила б його у справжній лазарет.

- Пробачте, - перепросив Голден, - будьте ласкаві, поясніть що з біса відбувається?

З таким же успіхом він міг говорити до стіни.

- У нас десять хвилин.

- Транспортне судно?

- Ще ні. Безпечне приміщення.

- Блискуче, - відповіла лікарка зі скепсисом у голосі.

- Якщо ви бажаєте задати нам питання, - сказав Голден, - то почати варто з того щоб вивезти всіх з Ґанімеду. Якщо ви хочете щоб ваші люди лишились людьми, варт рухатись. В тій лабораторії, де ми були є протомолекула.

- Я хочу аби їх переносили по двоє за раз.

- Так сер, - відповіла жінка.

- Ви мне слухаєте? – закричав Голден, - на станції втрачено протомолекулу.

- Вони нас не слухають, Джиме, - відповіла натомість Наомі.

- Ферґюсон. Мотт, - мовив темношкірий, - доповідайте.

В кімнаті було тихо, неначе