Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

твоє". Вона ж злякалася. І раптом світло велике осяяло хатину, і голос пролунав, що говорив: "Не бійся, Антоніно, той, хто прикликав тебе на цей подвиг, щедрий і багатомилостивий і цього Олександра до такого ж страдницького вінця прикликає. У плащ-бо його одягнися, голову ж і лице долі схили, вийди звідси — і так не впізнає тебе ігемон. Я-бо так тебе збережу, що він не впізнає". Взяла свята дівчина плащ від Олександра, одягнулася в нього, голову свою покрила і вийшла, рукою помахавши ігемонові й кажучи: "Роби, що хочеш". Так свята Христова діва, як сарна, з тенет утекла і пішла своєю дорогою, радіючи". Ігемон же, думаючи, що це Олександр вийшов з хатини, послав до Антоніни чотирьох воїнів і сказав їм: "Ідіть до неї і, як же вам хочеться, використайте її, чиніть їй наругу, виведіть її з хатини, щоб безчестям великим зганьбили ми її". Воїни ж пішли осквернити діву і не знайшли її — лише самого Олександра. І, здивувавшись, сказали: "Де та жінка? Ти ж як тут опинився?" Взявши його, привели до ігемона і сказали: "Цього лише самого в хатині знайшли, а дівчини нема". Ігемон же здивувався і сказав до Олександра: "Окаянче і негіднику, скажи нам: посмів ти зробити те, що нам суперечить? Де та мерзенна блудниця? Ти її розбестив і, у плащ свій одягнувши, відпустив, обіцяючи за жінку собі взяти? Але не буде так, бо не уникнеш рук моїх". Коли ж Олександр мовчав, ігемон, довго міркувавши, звелів його на катівні повісити і бити без милосердя. Коли ж битий був мученик, питав ігемон, кажучи: "Де погана та жінка, до якої ти входив?" Олександр же нічого не відповідав, тільки поглядав на небо. І був голос з неба до ігемона: "Нечистий Фісте, чому невинного чоловіка мучиш?" Він же, почувши той голос, перестав мучити святого, звелів зняти мученика з дерева й вести до темниці, дівчину ж Антоніну шукати всюди.

Коли ж минуло п'ять днів, ігемон поставив Олександра перед собою на судищі й питав, кажучи: "Що ти вирішив? Чи принесеш жертви богам, чи ні?" Тоді Олександр відповів: "Що иншого маю думати, о найнечистивіший і найлютіший кате?" Сказав Фіст: "Де жінка, до якої ти входив?" Відповів Олександр: "Не відаю, де вона". Коли він це говорив, сам Христос Господь явився Антоніні-дівчині, мовивши: "Кріпись і йди на те місце, де сидить неправедний і нечистий ігемон". Вона ж, прийшовши, стала сміливо перед ігемоном і сказала: "Нечестивий і поганий Фісте, кого шукаєш? Мене саму? Ось стою перед тобою, щоб осоромити й зруйнувати твою силу". Побачивши її, Фіст почав лютувати вельми, звелів воїнам, на катівні повісивши, бити її і питати, чи діва вона, чи ні. Вона ж, бита, анітрохи голосу не подавала. Коли ж, знявши з дерева, питав її сам ігемон, чи дівою вона є, чи ні, відповіла свята мучениця: "Окаянний і найлютіший кате, ми, християни, до вашої нечистої похоті непричетні, Бог наш і Господь своїм милосердям нерозтлінною мене зберіг". Тоді Фіст поглянув на неї, здивувався і сказав: "Якщо ти діва, то підійди разом з Олександром і принеси жертву богам нашим, і будете цілі". На це Олександр і дівчина Антоніна, мученики Христові, наче єдиними устами промовили: "Нема таких мук, окаянний Фісте, які могли б змусити нас поганим богам вашим, що не мають ні розуму, ні сили, поклонитися". Ігемон же звелів відтяти святим мученикам руки, а святі, великодушні й доблесні воїни Христові, руки до відтинання простягнувши, сказали: "Ще й раніше ми тобі, окаянний і поганий, повідомили, що ніякими видами мук не зможеш благочесного ума нашого перемогти. Роби, що хочеш". Воїни, оголивши мечі, руки святим мученикам відтяли, вони ж наче не відчували болю, славили Господа і, звертаючись до ігемона, казали: "Найлютіший і найнечистіший ігемоне, цих мук, яких ти нам завдав, анітрохи не відчуваємо. Тебе ж Господь наш, якого ми є рабами, скоро вкине в геєну вогненну, аби від неминучих мук ти страждав повік".

Спалахнув же найлютішим гнівом ігемон, якого святі дошкульно зачіпали, і звелів приготувати глибоку яму, а тим часом мучеників повісити й бити доти, поки не відчують болю від ран, які тілам їхнім завдавали. Яму ж великою кількістю дров і трісок звелів наповнити, щоби в ній святих мучеників спалити. Вони ж, люто биті, наче в чужих тілах були — не відчували болю, але славу Господню величали. Це бачивши, ігумен звелів муки до мук докладати, свічками запаленими ребра їхні обпалювати. Тоді святі мученики Олександр і Антоніна великим голосом скликнули до ігемона, кажучи: "Ми, окаянний Фісте, задля любови Христової так страждаємо, віруючи, що в майбутньому віці після тимчасового цього життя приймемо вічну винагороду в Царстві Небесному. Тебе ж Господь наш і Бог швидко стратить, бо невинно рабів Його так люто мучиш". Фіст же, спалахнувши гнівом, казав до слуг: "Запаліть дрова в ямі, аби вкинути цих у вогонь швидше". Коли ж зробили воїни наказане, звелів немилосердний кат помастити мучеників смолою і в яму, вогнем палаючу, вкинути. Коли воїни те зробили, звелів ігемон ще смоли сухої поверх дров покласти, щоб цілком згоріли і кості їхні щоб стали попелом. Нарешті звелів яму ту землею засипати, кажучи: "Щоб не зібрали костей їхніх жінки, як же за звичаєм християнським чинять". Коли ж Фіст святих мучеників у вогонь вкинув і, яму засипавши, повернувся у дім свій, уже не скуштував їжі чи пиття і німий став. Дух-бо нечистий, що його святі ангели в нього вселили, аж до сьомого дня мучив його. Через сім днів, тяжко бісівськими муками катований, гірко викинув нечисту свою душу. Коли він так загинув, припинилося гоніння на християн. Закінчили страждання своє святі мученики Олександр і Антоніна у п'ятий нон травня (тобто в 3-ій день місяця травня), у день суботній, о 4-ій годині дня, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж хай буде честь і слава навіки-віків. Амінь.

У той самий день житіє святого отця нашого Васіяна, єпископа Лавдійського, який був другом єпископові Медіоланському

Про мужність святих, їм же Бог допомагає, що твердо проти плотських бажань боролися, у теперішні часи писати й останньому роду в незабутнє пам'ятання передавати потрібно з двох причин, як розуміємо: коли нездоланну їхню великодушність згадуємо, віримо, що й вони нас згадують перед Богом; також приклад добродійного життя їхнього пишучи, себе й инших спонукаємо до їх наслідування. Через те і про святого Васіяна, лавдійського єпископа